Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора

– Ти уяви, яка у них конкуренція, – сказав Артем. – Вони там усі – найкращі. Уявляєш, як треба зі шкіри геть пнутися, щоб чогось серед них досягти!

В зеніті пливла «Метрополія», освітлена низьким сонцем.

– Подай заяву, – сказала Ванесса, і її губи блищали, ніби намазані медом. – Мені здається, у тебе є шанс.

– Чому?

– Ти… щось у тобі є. Ти, може, і не найкращий студент потоку, але ти… особливий.

– Я?

– А ще у них є спеціальна програма для молодих сімейних пар, – прошепотіла Ванесса і потяглася до Артема солодкими губами. – Значить, двох відповідних візьмуть легше, ніж когось одного…

Артем відсторонився. Йому подобалася Ванесса, але зведення їх відносин у ранг «сімейних» здалося йому недоречним поспіхом.

Підсвічений низьким сонцем корабель «Метрополія» був палево-рожевим, як найцінніший сорт дерева. На вулиці Другої Столиці запала ніч; хтось зустрічав її в окулярах для кіно, хтось працював, хтось читав. Хтось кохався, хтось ридав над ввічливою відмовою: «Ваша кандидатура уважно розглянута імперською службою імміграції. На жаль, в даний момент Імперія не має можливості прийняти вас у число підданих Його Імператорської Величності»…

Артем ішов вузькою міською стежкою. Підошви його черевиків, розпізнавши покриття як «пішохідне», витончились, утворюючи ілюзію ходьби босоніж.

– Газон, – сказав він уголос і відчув траву під ногами. Раніше його туфлі були налаштовані на голосову команду «Трава», але в університеті йому пояснили, що на молодіжному жаргоні це звучить як непристойна лайка.

Технологія «суголосного взуття» прийшла на Варту з орбіти двадцять років тому. Якби не імперські програмісти і біохіміки, Артем крокував би зараз бетонною смугою, завантаженою колісним транспортом, і на ногах у нього були б гумові шльопанці…

Утім, хто сказав, що людина в гумових шльопанцях не може бути щасливою?

Артем сів на плетену лаву і витягнув ноги. У проміжках між гіллям засвічувалися вікна – люди поверталися з роботи. Або прокидалися після денного сну. Чи просто гнали від себе темряву, хоча відтоді, як над планетою зависла «Метрополія», ночі стали відчутно світліші…

Вікна, вікна, вікна… Виліплюють один за одним житлові модулі. На планеті не так багато територій, де можна розміститися з комфортом на полюсах вічної криги. Між ними – величезні простори океанів. Рівнини, де вітер згризає камінь за кілька хвилин. І кілька оазисів, де тулиться мільярд населення, де ростуть жовто-зелені декоративні ліани, де опріснюють океанську воду, де дивляться в небо…

Пискнув комунікатор у нього в кишені. Це була, звичайно, Ванесса. Можливо, Артем повівся з нею надто… холодно?

– Покажи лист, – сказав він після секундного вагання.

Відкрився текстовий фрагмент.

«Шановний Артеме Прозоров! Служба протоколу Його Імператорської Величності повідомляє Вам, що ви запрошені на аудієнцію завтра, об одинадцятій ранку за часом Другої Столиці. Вам слід прибути до державного космопорту, центральна стійка, до дев’ятої ранку. Форма одягу – ділова.

Примітка: якщо ви відмовитеся від аудієнції Його Імператорської Величності з релігійних, моральних чи інших міркувань – до вас і вашої сім’ї не будуть застосовані санкції або репресивні заходи».

Підошви його ніг стали крижаними. Холодний вітер, простягнувшись над землею, обдурив «розумні» туфлі і вистудив п’яти так, немов Артем справді був босоніж.

Він знову перечитав повідомлення. З полегшенням зрозумів – це жарт. Безглуздий розіграш.

Ще через кілька секунд, коли планетарна мережа підтвердила справжність зворотної адреси, йому захотілося стати давнім гвинтиком з різьбленням і забитися під плетену лавку.

Імператор не людина. Цього ніколи не приховували.

Імператор – надлюдська сутність, побудована на основі багатьох особистостей. Імператор – держава в державі, Імперія всередині імперії. Це все, що слід було знати людям Варти і, напевно, інших колоній теж.

– Це дивно, – повторив батько, незвично розгублений. – Може, щось на зразок загального збору? Може, імперські служби збирають сотню людей, наприклад, за жеребом, і показують Імператору, немов зріз суспільства…

Він на секунду замислився – і повеселішав, ніби знайшовши ґрунт під ногами.

– А ось це схоже на правду! Так… у мої молоді роки збирали найкращих студентів планети на зліт, і перед нами виступали міністри, наприклад. Це було загалом безглуздо, проте цікаво, створювало такий собі творчий настрій… Можливо… Зараз ідуть екскурсії, ти знаєш, екскурсії на «Метрополію», і теж за жеребом…