Олександр Казанцев - Місячна дорога

У скафандр зодягнена була гігантська горила…

Авжеж, це була горила, чудово видресирувана горила.

В шоломофоні вона почула знайомий їй, переданий по радіо голос професора Тріппа:

— Е-гей, Колумбе! Ти мене чуєш? Е-гей, гоп! Назад! На місце! Назад!.. Їсти, Колумбе… Йди їсти в ракету. Збери прилади. Хутко! Хелло, Колумбе! Збери прилади й їсти!

Горила-астронавт усе чудово зрозуміла.

Сутулячись, дістаючи передніми лапами до каміння, вона моторно побігла до тих місць, де залишила самописці. Діловито засовувала вона скриньку за скринькою в мішок, вільний зараз від каменів.

Відтак зашкандибала до прапора, навіщось потрусила його держак, але, вочевидь, пригадала, що чіпати його не слід.

Вона моторно залізла по драбинці в люк ракети і зникла в ньому.

Якийсь час виднівся темний отвір, затим кришка люка сама собою закрилася, зробила півоберта і завмерла.

Неподалік від ракети стирчав держак з повислим полотнищем прапора.

Заревів реактивний двигун під космічним снарядом. Снаряд здригнувся, знизу шугнули клуби чорного диму, крізь який просвічувало червонувате полум’я. Рев посилився, віддався в кільцевих скелях оглушливими розкотами.

Вогненний стовп почав мовби виповзати з каменів, піднімаючи на собі сріблястий снаряд. Рух усе прискорювався, снаряд підскочив у повітря, полум’яний меч відокремився від поверхні землі. Ракета мчала в небо.

Вона нагадувала маленьку комету з коротким вогненним хвостом. Скоро вона розчинилася в синьому небі. Залишився лише витягнутий білий шалик, немов тут пролетів реактивний літак. Цей шалик ще довго тримався над Арізонською пустелею, де примха природи створила подобу місячного пейзажу, не раз використаного американцями для кінозйомок, а зараз для наукових цілей.

Декілька людей, стоячи на майданчику скелястої гори, спостерігали за відлетілою ракетою в сильні біноклі, що в них кілька хвилин тому вони розглядали внизу на рівнині горилу в уборі астронавта.

— Автоматика працювала бездоганно, містере Тріпп, — відзначив сенатор Мен.

— Радий це чути, — схилив голову вродливий сивий чоловік, виймаючи з рота люльку. — А що скаже преса? — обернувся він до тендітної жінки, що тримала в руці портативну кінокамеру з сильним телеоб’єктивом.

— Колумб був чарівний, — сказала міс Елен Кенні. — Шкода, що вітер не розвіває американського прапора.

— На Місяці прапор ніколи не майорітиме, — відказав професор Тріпп. — Там немає вітру, ба більше — там немає повітря.

— І ви певні, професоре, що Колумб щасливо повернеться на Землю?

— Точнісінько так, як і в тому, що він зараз опуститься на космодромі в Арізонській пустелі. Я буду щасливий, якщо ви повідомите читачів, що ми вважаємо вишкіл горили Колумба найбільшим досягненням американської науки разом зі створенням експериментальної ракети «Колумб». Хай перші кроки на Місяці зроблять дресировані тварини. Наука має бути гуманною, якщо служить людству.

— А я гадала — фірмі «Амерікен-моторс», — їдко відзначила міс Кенні.

Професор Тріпп докірливо подивився на журналістку:

— Фірма фінансує наші дослідження, розраховуючи виявити на Місяці невідомі мінерали, можливо, зауранові елементи, які так потрібні техніці…

— Для надбомб, — швидко вставила Елен.

— Учений має бути осторонь від політики. Це справа газет.

— Політика, — пробурчав сенатор Мен. — Мавпа встромлює в каміння палицю… І ви гадаєте, що це дасть нам право претендувати на всю цінну сировину на Місяці?

— Я не думав про це, містере сенатор. Мені здавалося, що це справа Всесвітнього космічного комітету, в який ви входите.

— До біса комітет! — підвищив голос сенатор. — Кожному ясно, що Місяць належить тому, хто став на нього ногами… а не лапами. А вам, професоре, належить дати свої пояснення не в космічному комітеті, а в комісії сенату, яку я очолюю.

— У «комісії престижу»?

— Так, у «комісії престижу нації», сер, якщо вам так завгодно називати мою комісію.

Професор Гарольд Тріпп був учнем самого фон Брауна [6] Фон Браун Вернер (1912–1977) — німецький конструктор ракетно-космічної техніки. У США розглядається як «батько» американської космічної програми. , того фон Брауна, німецького інженера, який під час другої світової війни створював страшні ракети «Фау», що несли через море лондонцям смерть і руйнування. Після розгрому гітлерівської Німеччини фон Браун як «живий трофей» дістався американцям. Він знову взявся за роботу над створенням все більш потужних ракет уже в Америці. Атомні заряди, якими можна було б начинити його ракети, загрожували на Землі великими нещастями.