Олександр Казанцев - Місячна дорога

Після повернення до Арізони професор Тріпп оголосив Тому Годвіну, що той не пізніше від росіян полетить на Місяць.

«У таємничий світ Космосу, в безмежну просторінь мільйонів світлових років, до виблискуючих центрів атомного кипіння матерії, до зірок, що живуть і народжуються, гігантських чи карликових, подвійних, білих, жовтих, блакитних, сліпучих або чорних, у світ феєричних комет і задумливих місяців, планет квітучих чи закрижанілих, у бездонний Космос, світ світів, лине тепер уже не лише поглядом людина…

Сили тяжіння зібрали мільйони мільйонів зірок у правильні об’ємні, сплюснуті в одній площині геометричні фігури, що нагадують колосальні диски галактичних дискоболів. Дивлячись ясної ночі на Чумацький Шлях, ми бачимо зсередини обід такого зоряного диска нашої Галактики через усю його товщу. Спостерігаючи в сильний телескоп далеку спіральну туманність у сузір’ї Волосся Вероніки, ми розглядаємо ззовні обід, але тільки іншого, що стоїть до нас ребром, диска, чужого, безмежно далекого зоряного світу. Безліч таких галактичних дисків помітно в небі під найрізноманітнішими кутами, в тому числі і збоку. Тоді виразно вимальовується вогненне колесо зі спіральними спицями, вражаючи строгою єдиноманітністю зоряних світів…

Сила тяжіння примушує частинки матерії зближуватися. Невідворотно згущуються туманності космічного пилу, і зненацька спалахують нові зірки. Одвічні катаклізми Всесвіту розжарюють до мільйонів градусів колосальні маси речовини, пронизують бездонний простір потоками космічних променів, породжують незліченні форми матерії, створюють умови для її вдосконалення, вінчаючись таїною тайн Космосу — Життям, у якому Природа пізнає саму себе!..

Навіть якщо виходити з умов, близьких до земних, життя може існувати на безлічі світів нескінченних галактик. Адже утворення Сонячної системи зовсім не виняток. Планети, поза сумнівом, існують біля багатьох зірок. Життя, виникнувши в найпростіших формах, неухильно розвивається, прагнучи до найвищої досконалості — мислячої істоти.

Вона всесильна — мисляча істота, і десь на планетній піщинці поблизу світлої цятки спірального острова в сузір’ї Волосся Вероніки «вона» так само оглядає світ інших усесвітів, як оглядає їх із Землі людина…»

Елен Кенні читала ці рядки про Космос, і все її єство сповнювалося пекучим хвилюванням, вона почувала себе у храмі космічного божества. Але вона не здавалася собі безпорадно нікчемною. Ні!.. Вона хотіла бути так само гордою, як і уявна мисляча істота в сузір’ї Волосся Вероніки, про яку писав у своїй статті Петро Громов…

Волосся Вероніки!..

Елен збуджено пройшлася по своїй кімнаті з кріслами на крихітних ніжках і низенькими столиками, з широкою тахтою, на якій можна було лежати вздовж і впоперек. Вікна виходили просто в стіну сусіднього хмарочоса, не дозволяючи відчути висоти двадцять четвертого поверху. Елен закинула руки за голову й одним рухом розпустила скручене вузлом на потилиці волосся. Воно хвилями розсипалося по плечах. Елен звично труснула головою, й воно пінявим потоком заструмувало по спині. Елен ледве охопила його обома долонями.

Волосся космічної Вероніки!..

Космос. У нього схвильовано дивився російський геній Ломоносов [7] Ломоносов Михайло Васильович (1711–1765) — перший російський учений-природодослідник світового рівня, винахідник, поет, що заклав основи сучасної російської літературної мови, художник, історик, поборник розвитку вітчизняної освіти, науки й економіки. , дивився, мов у зоряну відхлань, де зірок без ліку, а відхлань без дна… Він, Космос, так немислимо величезний, що його вимірюють не мірами довжини, а роками шляху променистої енергії. До однієї з далеких галактик у сузір’ї Волопаса відстань складає 230 мільйонів світлових років. Поки летів звідти промінь світла, на Землі змінювалися геологічні періоди, піднімалися й опускалися материки, розмножувалися й вимирали гігантські плазуни і, нарешті, з’явилася, нестримно розвиваючись, Людина. Космічний простір, надмірний навіть для уяви, виявився доступним для гострого ока, допитливого розуму, математичного аналізу, залізної логіки Людини. Він охоплюється її думкою, усвідомлюється її розумом.

Але чому ж не розчавлена величчю неосяжного зухвала Людина? Адже ніколи не перетнути їй незбагненно величезних просторів Космосу. Ніщо в природі не може рухатися зі швидкістю, що перевищує швидкість світла, і якщо навіть мислячий шаленець знайде спосіб досягти цієї швидкості, то все одно йому летіти до далекої галактики в сузір’ї Волопаса 230 мільйонів років, і його біологічні нащадки були б схожі на предка, що відлетів, не більше, ніж людина на амебу!.. Треба впасти ниць перед приголомшливою неосяжністю Космосу, перед страхітливою нещадністю часу, визнати нікчемно коротким і жалюгідним людське життя!..