Олександр Казанцев - Місячна дорога

Але ні! Варто послухати, що говорить блюзнір, який вторгся у храм Всесвіту. Не лякається він бездонних глибин Космосу, а впевнено згадує теорію відносності, котра стверджує, що «час космонавта», який летить з величезною швидкістю, тектиме повільніше, ніж для спостерігача, що залишився на Землі, і якщо швидкість польоту наблизиться до швидкості світла, то «час космонавта», з погляду земного спостерігача, майже зупиниться… Тобто на Землі минуть роки, століття, а на зорельоті лише секунди і хвилини… То невже ж за реальні роки свого життя мудрий шаленець відважно перетне весь Космос, принаймні в осяжній із Землі його частині? Щоправда, повернувшись назад до планети Земля, він може і не застати «стародавньої Сонячної системи», яка вже пройде своє космічне життя.

Шаленець чи гордій?

Тим і прекрасна людина, що вона горда!

Якщо росіянин Петро Громов владно відчиняє браму храму Космосу, то американка Елен Кенні стане жрицею цього храму, хоча б їй довелося для цього залізти у вікно. Вона потрапить у цей храм, звідки люди зроблять крок на іншу планету.

Інша планета!

Найближча, але віддалена більш ніж третиною мільйона кілометрів міжпланетного простору неусвідомлених таємниць; найзнайоміша на нічному небосхилі, але повна магічної чарівливості й гіпнотичної сили; найбайдужіша до всього земного, але така, що піднімає води наших океанів у живому диханні припливів і навіть гальмує обертання Землі до двох тисячних секунди кожного століття; найбільш вивчена астрономами, що поіменували її умовні моря й безумовні гори, але повна незбагненних загадок гігантських кратерів і світлих геометричних променів; найосяжніша, але така, що ніколи не показує людині зворотного свого боку; найрідніша Землі, начебто відірвана від неї, залишивши западину Великого океану, і найбільш на неї несхожа, мертва, безповітряна, вкрита циклопічними цирками й гострозубими невивітрюваними скелями, дорогами лави, рівнинами без рослин і ґрунту, із золотими й залізними жилами просто на поверхні…

Дивовижний Місяць.

То хай це буде не лише Місяць Петра Громова, Місяць росіян…

Елен зупинилася перед дзеркалом, рішуче взяла великі ножиці й, не роздумуючи, обрізала за маленьким вухом пасмо волосся. Пасмо скотилося до її ніг, згорнулося там кільцем. Елен захоплювала все нові й нові пасма і безжально обстригала своє чудове волосся, й воно, вже чуже, лягало на підлогу.

Елен, звично мружачись, вдивлялася в дзеркало, але не бачила там себе. На неї ледь розгублено дивилася маленька, незнайомо приваблива жінка із зовсім коротеньким волоссям, «космічна Вероніка»…

Елен нахилилася й помацала волосся на підлозі, ніжне, пухнасте. Вона зібрала його у жменю й притиснула до обличчя. Воно тонко й сумно пахло. Елен уткнулася в нього обличчям і заплакала.

Жінки часто плачуть, зрізавши волосся.

Але ж воно не вміщалося в шоломі скафандра… Його не можна було б там розчісувати.

Про це сказала Елен сама місіс Хент, яка після смерті газетного короля взяла у свої вірні руки справу чоловіка.

Це була набожна, енергійна пані з сивими буклями і єлейним голосом.

Вона була ласкава до Елен і охоче надрукувала її статті «Вавилонська вежа» та «Нога чи лапа?», що наробили, до речі, чимало галасу. Вона засмучувалася, що міс Кенні все ще не влаштувала своє життя й безтурботно живе самотньою молодою жінкою, привертаючи до себе погляди чоловіків.

Незабаром після публікації статті «Нога чи лапа?» місіс Хент викликала до себе міс Кенні.

Елен стерла помаду з губ, зітхнула й подалася до високої покровительки.

Секретар Сем з лиснючим проділом і вродливим догідливим обличчям устиг шепнути, що у Біг-мем (Великої Мадам) щось є на гадці.

«Чергове важке інтерв’ю, поїздка до Африки чи світський скандал», — вирішила Елен, примружилася й відчинила двері.

Кабінет залишився таким самим, як при містерові Хенті, цілком порожній, зі скла й полірованого дерева. Холодні, обшиті лискучими панелями стіни, тверді, блискучі меблі, величезні матові шиби вікон і також матові, скляні, але звуконепроникні двері.

— Сідайте, дитинко, — ласкаво сказала місіс Хент, знімаючи величезні окуляри у важкій темній оправі, які робили її чимось схожою на покійного Хента, сивого, жилавого й звично здорового ділка, смерть якого викликала подив.

Елен скромно сіла на краєчок стільця й опустила вії.

— Ви знаєте, як я піклуюся про вашу долю, Еллі, — вкрадливо почала Біг-мем. — Я не зупинилася б ні перед чим, щоб висунути вас уперед. Газети — ось що може зробити вам усесвітнє ім’я, дитинко. Не просто слава чи гроші, навіть багато грошей… Ні! Покоління молодих людей біля ваших ніг… Що ви скажете на це, люба?