Олександр Казанцев - Місячна дорога

— Мамо! — крикнула Елен і прокинулася.

Холодний жах пойняв її… Їй здалося, що вона перестала існувати. Вона не відчувала себе. Вона нічого не бачила, нічого не чула, вона… нічого не важила. Навколо були стінки труни… Вона торкнулася їх руками. І це було першим відчуттям, що повернуло, нарешті, її до дійсності.

Її тіло нічого не важить! Вона — в Космосі! Але, можливо, вона загинула при зльоті? Ні! Все так, як слід! Вона перша американка в міжпланетному просторі, вона буде першою жінкою на Місяці. Належить лише відкрити кришку балона і… подружитися з пілотом Томом Годвіном. Для справжньої жінки, якою себе Елен вважала, це буде не так уже важко.

Елен легко відгвинтила кришку балона і висунула голову. У складському відсіку «Колумба», де зберігалися балони, було темно.

Елен обережно вибралася. Вірніше, тримаючись за край балона, вона легко випливла з нього і вдарилася об стелю відсіку. Відчуття невагомості сп’янило її.

Елен добре вивчила план приміщення «Колумба», широко розрекламований у пресі. Їй удалося відшукати люк до кабіни пілота й відчинити його. На щастя, він не був щільно задраєний…

Щойно відсунула вона кришку люка, як у вантажний відсік увірвався промінь світла.

І всі страхи Елен відразу зникли. Мета її досягнута. Вона летить в американській ракеті серед зірок, у вічному Космосі!.. Вона невагома, значить, двигуни ракети навіть не відчули її ваги або вона була передбачливо скомпенсована Антоніо Скіапареллі…

Пілот Том Годвін спав. Дія снодійного ще не закінчилася. Очевидно, він зажив його пізніше. Він лежав величезний у кріслі, що виглядало ще більшим. Перед ним жили, рухалися стрілки приладів, спалахували й гасли лампочки, що відображали роботу автоматів.

Але Елен не звернула на них уваги. Вона була заворожена вікном попереду. В ньому виднілося страшне спрутоподібне яскраве сонце, поряд з яким на неправдоподібно чорній сажі неба пильно сяяли незмигні зірки.

А праворуч був Місяць… Він закривав пів-вікна, схожий на величезну навчальну карту, об’ємну, з різкими тінями, помітними більше, ніж нерівності планети.

Елен посміхнулася Місяцеві. Це був «її Місяць»… Відтак спробувала збагнути, що вона у ста тисячах кілометрів від Землі. Усвідомити це все одно було неможливо, і вона, мов у остуді, пересмикнула плечима.

Том Годвін ворухнувся. Елен сховалася за його спиною, чекаючи, коли він прокинеться.

І він прокинувся… Щось стривожило його. Він почав говорити з Землею… про пальне. Нарешті, він побачив Елен… Можливо, злякався, але радше був прикро вражений… Треба сказати, він не дуже зважав на те, як має розмовляти джентльмен. Можливо, йому бракувало виховання. В усякому разі вона намагалася встановити з ним хороші стосунки й зізналася йому, хто вона і як потрапила на космічний корабель.

Елен сиділа на краю пульта й похитувала ногою. Скафандр, далебі, був навіть елегантний. Принаймні, вона виглядала в ньому ефектно, відкинувши шолом за спину…

— Послухайте, мем, — сказав Том Годвін, виймаючи з якогось приладу перфоровану картку. — Чи розумієте ви, що ваш Малятко Біл разом з місіс Хент не подбали про те, щоб вага ракети не перевищувала розрахункової? Чи розумієте ви тепер, що ваші сто фунтів тут зайві? — Том Годвін подивився Елен просто в обличчя й мимоволі подумав, що на Землі вона здалася б йому цікавою. Він похопився й значливо додав: — При зльоті автомати робили свою справу, набирали потрібну швидкість і перевитрачали на вашу зайву вагу пальне, і тепер…

— Що тепер? — спокійно поцікавилася Елен, з цікавістю роздивляючись обстановку кабіни.

Том Годвін поглянув на перфоровану картку.

— Ви можете знаходитися на борту ще 27 хвилин.

— Потяг підходить до станції? — ледь глузливо запитала Елен, чудово розуміючи, що вийти в Космосі нема де.

— Ні. У математичне рівняння надходять ваші сто зайвих фунтів, і воно стає невблаганним рівнянням…

— Можна закурити сигарету? — запитала Елен, тривожно вдивляючись у суворе обличчя астронавта.

— На горіння тютюну витрачається кисень. А він розрахований на одного… людиноподібного… — з нарочитою жорстокістю промовив пілот.

— Годвіне! З вами жінка!

— Трясця! У цьому й уся біда! — у відчаї стукнув кулаком по пульту пілот. — Закон Космосу не робить різниці між жінками й чоловіками.

— А ви? — зухвало кинула Елен.

— Я не закон, мем. Я лише служака. Ось радіограма, відповідь на мій рапорт про вашу появу. — І він утомлено прочитав: — «Виконуйте інструкцію».