Джек Лондон - Місячна долина

– Чуєш, Сексон? Ходім-бо, ходім. Хоч би й до «Каменярів». У мене знайдеться там багато знайомих кавалерів, і в тебе не менше… Гратиме оркестр «Ель Віста», – а він грає – сама знаєш, як хороше! Ти ж так любиш танцювати…

Гладка старша жінка, що була оподаль дівчини, не дала їй закінчити: вона стояла спиною до неї, і спина її – згорблена, опукла й безформна – раптом почала конвульсійно здригатися.

– Боже! – скрикнула вона. – Боже мій!

Немов той звір у пастці, дико позирала вона довкола, очима обводячи стіни великого побіленого покою. Повітря пашіло жаром і дихало парою, що від вогкої білизни із шипінням звивалася з-під гарячих прасок. Тут працювало багато жінок і дівчат: усі вони, не розгинаючи спин, безперервно совали прасками по дошках; котрі стояли ближче до старшої жінки, зиркнули в той бік, і це відбилося на справності роботи – на мить праски загальмували свій рух. Скрик старшої жінки завдав прасувальницям великої шкоди: вони-бо прасували крохмальну білизну відрядно, і кожна прогаяна хвилина зменшувала заробіток.

Проте та жінка помітно напружилась і опанувала себе; стиснувши праску, вона поприскала тонку гофровану сукню, що лежала перед нею на дошці.

– Я думала, на неї знову найшло, – промовила одна дівчина.

– Чистий сором: така літня жінка і… знову вагітна! – озвалася Сексон, гофруючи мереживні шлярки гарячою праскою. Рухи її були швидкі, впевнені й спритні, і хоч обличчя змарніло від утоми й шаленої задухи, працювала вона не покладаючи рук.

– Має аж семеро, а двоє вже в школі для важких дітей, – докинула дівчина за сусідньою дошкою. – Але ж завтра до Візл-парку ти таки сходи, Сексон. У «Каменярів» завжди весело: перетягання на канаті, перегони гладунів, справжня ірландська джига, і… все, все!.. А підлога в павільйоні – шик!

Однак знов через ту старшу жінку розмова увірвалася: праска впала їй з рук на блузку; сама вона схопилася за дошку, звалила її додолу, коліна в неї підігнулися і, мов напівпорожній лантух, тіло важко плюхнуло на підлогу. Розтявся гострий крик, і запахло в’їдливим духом просмаленої білизни. Сусідні жінки кинулися від своїх дощок спершу до праски – рятувати шмаття, і тільки тоді вже до потерпілої, а наглядачка з войовничим виглядом метнулася східцями вниз. Жінки, що працювали трохи віддалік, провадили працю, не відриваючись, але темп роботи було порушено, і вся прасувальня стратила цілу хвилину свого виробничого ритму.

– Собака й той здохне! – розпачливо пробубоніла дівчина й рішуче поставила праску на підставку. – Солодке життя дівки-робітниці – краще на вулицю! З мене вже годі.

– Мері! – спинила її Сексон з таким глибоким докором, що аж праску на мить залишила, прогаявши через те з десяток порухів.

Мері глянула на неї збентежено.

– Я нічого такого на думці не маю, Сексон, – схаменулася вона. – Направду нічого. На таку стежку я ніколи не стану. Але скажи сама – чи ж не урветься терпець від цього раю? Чисто як сирена виє. Ось послухай-но!

А тим часом старша жінка, лежачи долі на спині, калатала закаблуками об підлогу і голосила монотонно й уперто. Двоє жінок потягли її вниз, підхопивши попід руки, а вона все безугавно голосила й тарабанила ногами. Двері на мить розчинилися, до кімнати ввірвався рев та гуркіт машин, і в цьому гаморі враз потонули і крик жіночий, і те докучне стукотіння. Коли двері прибилися, від усієї події залишився тільки їдкий сморід спаленого краму.

– Гидота, – сказала Мері.

Знову заворушилися праски, злітаючи то вгору, то вниз, і робота йшла далі без перешкод. Наглядачка походжала, грізним оком стежачи, чи не вибухне ще раз істерика, чи, бува, хто не зомліє. Часом котрась прасувальниця на мить припиняла працю, щоб відітхнути або перевести дух, але зараз же знов бралася за праску в тупій знесиленій покорі. Довгий літній день згасав, однак задуха не спадала, і у вогкому повітрі під сліпучим світлом електрики робота все тривала.

Близько дев’ятої години перші прасувальниці почали розходитись по домах. Гора накрохмаленої тонкої білизни вже розтанула, і тільки ще де-не-де по дошках залишилося кілька допрасовуваних речей…

Сексон скінчила раніше за Мері й, відходячи додому, зупинилася коло її дошки.