Олександр Казанцев - Місячна дорога

Цього року радянська ракета винесла на орбіту перший штучний супутник Землі, і міжпланетні подорожі стали близькою реальністю. Петро Громов почав працювати над проектом місячної експедиції і перебрався до Москви, в Космічний інститут.

Євген, що під впливом старшого брата захопився Місяцем, ще на третьому курсі інституту задумав керовану із Землі танкетку, проект якої вирішив розробити в дипломній роботі.

Євген і Наталя два роки потому закінчили інститут. Наталю відрядили в якусь лабораторію, а Євген опинився, як це не дивно, в кіностудії… Саме там для науково-фантастичного фільму про політ на Місяць знадобилася спроектована ним танкетка. Він побудував свою танкетку, її бачили з екрану мільйони глядачів, але мало хто з них міг припустити, що це справжня модель майбутнього місячного всюдихода.

Брати дружили й літні місяці проводили разом у альпіністських походах. Петро був майстром альпінізму, втім також і майстром-десятиборцем; Євген поступався йому в легкій атлетиці, але труднощі гірських походів вони ділили порівну.

Наталю з собою не брали…

Євген належав до людей «одержимих». Він виробив для себе важку програму життя: працював трактористом на цілинних землях, кранівником у ленінградському порту, був членом автоклубу і навіть прославився як автогонщик. Він установлював на машинах винайдені ним пристосування, щоб механізм не відразу, а через дві-три секунди виконував його накази, і все для того, щоб виробити в собі здатність керувати місячною танкеткою, віддаленою на такій відстані, при якій електромагнітна хвиля на шлях у два кінці витрачає три секунди. Адже за нього врахувати запізнення не лише його команди, але й видимого ним зображення не могли жодні прилади, як не можна скоректувати зображення видимих зірок, якими були вони, по суті кажучи, мільйони років тому. Двічі Євген потрапляв у важкі аварії, але набув дивовижних навичок, що замінювали «принципове безсилля» приладів.

Студентська робота Євгена, до якої Петро ставився з легкою іронією, і подальше його «самовдосконалення» не залишилися непоміченими. Керівництво Космічного інституту організовувало лабораторію далекокерування, щоб освоїти нове диво техніки — «місячний всюдихід», створений для реальних цілей наполегливою спільною працею багатьох науково-дослідних інститутів і заводів. Це вражаюче творіння, за своєю технічною досконалістю гідне сучасних космічних ракет, в основних рисах нагадувало наївну танкетку Євгена.

І саме Євгенові було довірено освоєння нового «дива». З цією метою він був запрошений працювати в Космічний інститут. Він прийшов туди несподівано для брата, своїм шляхом. І разом з Наталею… Вона так хотіла. Тиха, вона завжди добивалася свого.

У Москві відносини Петра з Наталею почали складатися по-новому.

Молодий доктор наук, професор, ймовірний учасник експедиції на Місяць, намагався уникнути всього, що хоч чимось могло його ослабити, відвернути.

І ось майже напередодні польоту космічного корабля «Шукач» його командир підібрав із землі Наталину косинку і дбайливо сховав її в кишеню.

До дачі, яку вони з братом винаймали в селищі Космічного інституту, Петро йшов поволі, поринувши в роздум. На веранду піднявся важко, немов не він брав із жердиною висоту понад чотири метри.

На веранді, сидячи на стільці з шиттям у руках, спала маленька бабуся. На столі було зібрано до чаю, чайник прикритий м’якою лялькою, чашки розставлені, хліб нарізаний, на тарілку накинута серветка.

Лише залишаючись наодинці, забувала старенька про свої роки, здавалася собі як і раніше легкою і спритною, швидкою й завзятою, тією самою Настунею, на яку задивився ставний Сергій Громов з Обухівського заводу. Такими ж міцними, завзятими росли хлопчики — старший Петрик і молодший Женя. Їх дуже любили не лише вона й чоловік, але й свекор. Старий усе хотів, щоб вони стали потомственими майстрами. Цього ж хотів і батько. Петрик настирливий був, вічно домагався «чому». Росли разом, а зовсім різні. Молодшенький не за старшим ішов, норовив усе по-своєму. І билися, бувало, не рознімеш. Але один одного нікому не давали скривдити.

Не привелося ні батькові — з перших днів війни в підводники пішов, ні свекрові — у блокаду [5] Мається на увазі блокада Ленінграда (сучасного Санкт-Петербурга) гітлерівськими військами під час радянсько-німецької війни 1941–1945 рр… Вона тривала 900 днів, з 1941 по 1944 рр. старий помер — братів Громових на Обухівському заводі побачити. Своїм пішли вони шляхом, і не вгадати було тоді…