Олександр Казанцев: Місячна дорога

— Ваш син залишає на Землі кохану дівчину?

— Молодша дочка відпускає Івася на Місяць лише тому, що жінок там немає.

— Це чарівно! — розсміялася Елен.

Після матчу Івася Анікіна, як і Громова, можна було побачити лише в Космічному інституті. Міс Кенні вдалося дізнатися, що молодий професор Громов, ще працюючи в Пулковській обсерваторії, зробив відкриття на краю видимого місячного диска. Він спостерігав там зміни загадкових світлих смуг, що сходилися на невидимому боці Місяця. Він вважав їх вулканічними викидами і припустив, що на тому боці Місяця діє вулкан. У своїй докторській дисертації він до найдрібніших деталей розробив проект місячної розвідувальної експедиції й перейшов працювати в Космічний інститут.

Космічний інститут!

Найменше Елен сподівалася опинитися у спортзалі, величезній, із широкими вікнами у верхній половині стін. На спортивних снарядах тренувалося безліч людей. На турніку «крутив сонце» Анікін.

Елен з цікавістю вдивлялася в низенького крем’язня, що постав перед нею, з кирпатим носом, веснянками й веселими очима. Він міцно, мов старий знайомий, труснув руку журналістці.

— Батько мені все про вас розповів, — заявив він.

— Стривайте! Хто ж про кого дізнавався?

— Взаємний інтерес і симпатія.

— А я знаю, чому вас відпустили на Місяць.

— Небезпечно залишати на Землі, — розсміявся Анікін.

Елен була в захваті. Вона запитала про професора Громова. Анікін указав їй на вишку перед басейном, де чудової статури атлет застиг перед стрибком. Наступної миті він кинувся вниз, двічі перевернувся в повітрі, витягнувся і без бризок увійшов у воду. Елен побігла до басейну. Спортсмен випірнув. Високе чоло, мокре волосся, важкуваті вилиці.

— О-о! Колоссаль! — захоплено вигукнула Елен. — Ви є професор Громов?

— Добридень, — здивовано відгукнувся Громов, вилазячи з басейну.

Дідок лікар подав йому халат.

— Що ви думаєте про політ на Місяць? — запитала журналістка, виймаючи блокнот.

— Даруйте, — зніяковів Громов, — волів би інтерв’ю… ну… в одягненому вигляді…

— О-о! Це мій метод. Зненацька. Невимушеність. Інтимність.

— Через хвилину я запрошу вас до бібліотеки.

Елен роззирнулася. Вона зацікавилася незвичайною каруселлю з кабінами, що нагадували крісла пілотів. Відцентрове прискорення у декілька разів збільшувало вагу людей, що сиділи в них, як це буде при космічному зльоті. Мелькали вкриті потом напружені обличчя чорношкірого хлопця, китайця і… дівчини.

В іншому місці люди невідомим способом підстрибували під саму стелю зали, падали вниз і знову злітали в гігантському стрибку. Виявляється, їх підкидала пружинна сітка-батут. Вони здійснювали на Землі «місячні стрибки»…

Громов пішов переодягнутися.

— О, скажіть, док! — звернулася до сивого лікаря Елен. — Чи схожа психіка астронавтів і… самогубців?

Лікар строго подивився на американку:

— Не більш ніж нетактовність нагадує чемність.

— Дякую вам, сер, — тихо сказала Елен і почервоніла.

З’явився Громов — елегантний, у строгому літньому костюмі.

— Ви прекрасний чоловік, пане Громов! — відзначила міс Кенні. — Вас шкода відпускати на Місяць. У вас є дублер, який міг би полетіти замість вас?

— Так, і його знає весь світ. Він — розвідник Космосу, а я — його учень. Ще в дні війни хлопчаком я про розвідників мріяв. Зараз вони потрібні на Місяці, куди збирається міжнародна космічна експедиція. — Громов відчинив двері у двосвітляну залу з книжковими шафами у простінках між вікнами і довгими столами під висячими лампами.

Він усадовив американку в м’яке крісло біля низенького столика з журналами. Елен узяла один з них — із величезною фотографією Місяця на обкладинці.

— Ах, Місяць! — сказала вона. — Що ви про нього думаєте?

— Це планета загадок, така близька, чудово видима і нерозгадана.

— Вам кортить розгадати таємницю її минулого?

— І подумати про її майбутнє.

— О-о! Навіть майбутнє? — примружилася Елен. — Потрібні ворожильні карти?

— Карти? Лише географічні. Вони доведуть нас до самого краю диска. За нього так заманливо зазирнути…

— Як романтично! — майже щиро вигукнула Елен. — А вам не шкода розлучитися із Землею?

— На Місяць варто летіти лише в ім’я Землі. Це її сьомий континент, остання біла пляма! Адже Земля й Місяць — це єдина двопланетна система. Ми ризикуємо менше, ніж Колумб, що шукав Індію.

— Ваша Індія — в небі…

— Її можна розглянути в бінокль.