Кір Буличов - Оповідання

— Станіславе, не намагайся бути несправедливим до людей.

— Чому я несправедливий?

— Тому що ти людина.

— Андроїд. Майже людина, притому без недоліків.

— Гаразд, андроїд. Візьми листа назад. Він адресований тобі.

— Невже ти досі не зрозумів, що не мені, а тобі. Я ж не можу відчувати любові…

— А ти замислювався, яка близька до любові жалість?

— Жалість — функція мозку. Це доступно навіть моєму, напівелектронному, мозкові.

Стас загасив сигарету.

— Вона пише, що чекає тебе…

— Так.

— Хоч би на хвилину…

— Так.

— Біля входу в зоопарк…

— Так.

— А на скільки відсотків твоя філіпіка проти жорстокого людства була театральною виставою?

— Не більше ніж на десять відсотків, — посміхнувся Станіслав. — Не більше. І не хмурся, брате. Я не брешу. Це мені не до снаги.

— Ну вже що-що…

Станіслав сказав:

— Вона буде там через десять хвилин. Ти тільки встигнеш дійти до зоопарку.

— Як ти все розрахував, — сказав Стас. — Я б не зміг.

— У тебе немає потреби примушувати свій оригінал діяти по-людськи.

— Як я її впізнаю?

— Вона тебе сама впізнає.

— І все-таки?

— Твоє серце тобі підкаже.

— Твоє ж не підказало?

— Воно не могло підказати. Воно майже синтетичне. Зате я функціоную надійніше від тебе. Як нирка? Болить?

— Трохи.

— Трансплантація займе три дні.

— У мене немає цих трьох днів.

— Я тебе заміню. Я в найближчий тиждень вільний.

Стас накинув куртку.

— Ні, — Станіслав підійшов до нього, — візьми мою.

— Ти боїшся, що вона мене не впізнає?

— Їй приємно буде побачити мене… тобто тебе в старій куртці.

— Ну й знавець жіночого серця!

Стас відчинив двері в коридор. І зупинився.

— Слухай, а що я їй скажу?

— Вибачся, що був зайнятий… ну, скажи що-небудь. Можеш навіть розчарувати її в нас. Тільки не кривдь.

— Жалієш?

— Йди-йди. Я б на твоєму місці не вагався.

— Регіна?

— Так, так, Регіна. У неї світле волосся, пряме світле…

Стас пішов до ліфта.

Станіслав сів у крісло, неуважно витягнув з пачки сигарету. Подивився на неї, немов не міг зміркувати, що робити з цією штукою, потім тицьнув сигарету до рота, клацнув запальничкою. Закашлявся і розплющив сигарету в попільничці.

— Бережіть складові частини, — пробурчав він чиїмось чужим голосом. — Вони вам надані не для пустощів.

Він подивився на годинник.

Стас уже біля входу в зоопарк.

Станіслав знову підвівся, підійшов до вікна і, упершись чолом у скло, дивився вниз і праворуч, у темну зелень паркової зони. Наче міг розгледіти когось за три кілометри. Нічого він, звичайно, не побачив. Повернувся до столу, розкурив ще одну сигарету і затягнувся. А коли відкашлявся — затягнувся ще раз.

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: ФАНТАСТИКА — 80. — М.: Молодая гвардия, 1981, 368 с.

Різницю між днем і ніччю вловлювали лише прилади. Для нас ніщо не змінювалося. У будь-який час довгої, п’ятдесятигодинної доби людину, що вибиралася з тамбура «пузиря», зустрічали все та ж фіолетова імла, чорне переплетення мертвого лісу та рідкі сніжинки — вони завжди носилися в повітрі, мов комарі.

Це була щонайсправжнісінька зимівля. Гірша від полярної, тому що вийти без скафандра не можна, тому що найближче людське житло — наш «Зеніт» — місяць тому пішло до сусідньої системи і повернеться тільки через два місяці, через шістдесят наших або двадцять дев’ять місцевих днів.

Ми чекали, поки скінчиться зима. Залишалося ще тижнів два. Планета оберталася навколо своєї зірки по сильно витягнутому еліпсу, і взимку, коли вона далеко відходила від зірки, змерзалися хмари і падали на поверхню суцільним килимом. І, зрозуміло, на ній усе вмирало. Або засинало.

Коли нас висаджували, ми підрахували, що ще тижнів два — і прийде світло: хмари мають розтопитися, зайняти відповідне місце, і на планеті настане літо. Ми не відходили далеко від «пузиря». Віхола і замерзлий ліс оточували нас. Це не означає, що ми нічого не робили. Звичайно, ми були зайняті і дізналися чимало, але все ж це була зимівля, і Толя Гусєв вирішив зробити хокей.

Є така дитяча гра, яка найбільше цікавить дітей у віці від двадцяти п’яти і вище. На великій дошці прорізають вузькі пази, в яких рухаються насаджені на штирі хокеїсти. Вони ганяють шайбу, а гравці, тобто діти, що грають в хокей, повинні швидко і точно рухати взад і вперед прутами, на кінцях яких крутяться хокеїсти.