Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

Жаль, що ця журналістка — наклепниця на свій народ — не пережила "военное лихолетье", а то б "сделала" для євреїв дуже багато, очевидно б, знайшла вихід і не сиділа, склавши руки "при молчаливом согласии односельчан". І не соромно за ці слова перед односельцями? Якщо Т. Петько українка, то вона і є блискучим зразком "ожидовілої". Омела на тілі народному, безпардонна наклепниця, як і Кацман, Найман, Рабинович, імпортований сіоніст Санден та інші. Таке обличчя національного виродження. Що ж — і це реальність без міфів.

5 травня 2003 року суд Печерського району міста Київ виніс рішення, яке зобов'язує відповідача ВД "CN-Столичные новости" надрукувати спростування поданої ним дифамації (себто наклепів і брехні. — В. Я.) тим самим чином, кількістю, обсягом та розміром, якими були поширені відомості, що не відповідають дійсності, які порочать честь, гідність та ділову репутацію президента МАУП та головного редактора журналу "Персонал".

Жодне із майже 50 тверджень кореспондентів концерну Рабиновича — Кацмана не було доведено. Жодної правдивої інформації — суцільна брехня і наклеп. Виявляється, для сіоністської братії рішення суду — ніщо. У них є свої адвокати — в США.

Скільки пихи і чванства у суміші із цинізмом в словах Кацмана: "Только что у меня состоялся разговор с крупнейшим американским издателем, главным редактором известнейшей (хвали мене, моя губонько, а то роздеру тебе аж до вуха. — В. Я.) американской газеты "Новое русское слово" и вице-президентом Всемирной Ассоциации русскоязычной прессы (ВАРП) Валерием Вайнбергом… Господин Вайнберг высказал озабоченность антидемократическим решением в отношении Издательского дома "CN-Столичные новости" и заверил, что немедленно обратится в соответствующие инстанции с запросом о попытке экономического давления на независимую прессу в Украине" (Mignews, 06.05.2003). А чого не з проханням про помилування за брехню і наклеп?

Це для інформації читачів, щоб знали, що для євреїв в Україні вищою інстанцією є не народний суд, а кабінет Вайнберга, "крупнейшего" — "известнейшей" у Нью-Йорку.

Суд Печерського району на 17 сторінках аргументує рішення, якими кваліфікує статті у "Столичных новостях" та інших єврейських виданнях, як цинічні, наклепницькі, такі, що не відповідають дійсності, завдають не лише моральних, а й матеріальних збитків МАУП, її президенту Щокіну Г. В. і головному редактору журналу "Персонал" Слісаренку І. Ю. (а моральні збитки і матеріальну шкоду — треба відшкодовувати), а Кацман повертає справу в політичне русло — суд замахнувся "на независимую прессу в Украине". Це рептильки Рабиновича — незалежна преса? Від кого? Від чого? Хіба що від совісті і елементарної людської порядності. А що, хіба за образу гідності й честі людини в США не судять, що якийсь Вайнберг, хай він і тричі "крупнейший", висловлює "озабоченность". Сміхота!

Тепер знаємо, де сіоністи шукають "управи" на український народний суд. Це ж не є оскарження рішення суду у вищій інстанції, а пряма образа суду, що підлягає відповідній статті КК України. Це й хуліганство Кацмана, яке також тягне карну відповідальність. Думаю, що в обіцяних "зверненнях" до Л. Кучми, В. Литвина, до Вищої ради юстиції і в Верховний суд України йтиметься не про те, що жодне твердження із публікацій у "Столичных новостях" представники видавничого дому як відповідачі не довели і суд визнав їх за наклепницькі і виключно цинічні, а про те, що "погані" судді несправедливо покарали "хороших" наклепників і замахнулися на існування незалежної від будь-яких моральних і правових норм сіоністської преси.

Чи може бути рішення суду "скандалом"? За єврейською логікою В. Кацмана — так. За нашою — скандал не в рішенні суду, а в його сприйнятті і реакції на нього видавничого дому Рабиновича — Кацмана. Рішення, звичайно, може бути опротестоване, але в суді вищої інстанції, а не в кабінеті "известнейшего" — "крупнейшей", і не шляхом переведення кримінальної відповідальності в площину політичного переслідування і "антисемітизму".

Безумовно, якщо національний склад Верховної Ради на сьогодні є секретом, то може засекретити в якийсь спосіб єврейську національність в Україні. І не носитися з нею, як дурень з писаною торбою, а так, як в Ізраїлі. А ми — в українських школах уроки єврейського Голокосту, єврейські театри, школи, університети, тисяча сіоністських організацій, видавничий дім — і все це, як кажуть в Ізраїлі, помиї, якими заливають сіоністи Україну.