Василь Яременко - Євреї в Україні сьогодні реальність без міфів

Єврейський науково-просвітницький центр "Ткума" ("Відродження") у Дніпропетровську провів міжнародний семінар "Проблемы преподавания Холокоста для учителей нееврейских школ" і другу міжнародну наукову конференцію "Проблемы Холокоста в Украине".

У виступі на семінарі професор Фелікс Левітас напучував викладачів, що читають теорію Холокосту в Україні: "В своих лекциях преподаватель должен говорить не только о жертвах Холокоста, но подчеркивать героизм еврейского народа и волю к сопротивлению фашизму, проявленную европейским еврейством". (Про що йдеться? Чи не про 400-тисячну орду євреїв-есесівців, що прийшли з фашистами в Україну? — В. Я.) Хто заперечує, що треба "підкреслювати", але на документах і фактах, а не голослівно. А для цього необхідно зняти табу з проблеми і дати можливість ученим всіх національностей вивчити її, а результати висвітлити в монографіях, які б стали доступними європейській людності, бо єврейські історики і публіцисти скомпрометували себе підробками, підтасуваннями, подвійними стандартами, брехнею та інсинуаціями. Через те виникають сумніви щодо об'єктивності дослідження проблеми, вивчення і висвітлення її — вона монопольно в єврейських руках.

Процитуємо деякі виступи на семінарі "Проблемы преподавания Холокоста" для учителей нееврейских школ", себто для українських шкіл.

Фелікс Левітас, доктор історичних наук, завідує кафедрою методики викладання історії у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів імені Б.Грінченка, говорить:

"И в смутные годы так называемой эпохи руины — это ХVII век — было истреблено немало евреев казаками Богдана Хмельницкого, и еврейские погромы 1917–1920 годов умножили число еврейских жертв и явились прологом Бабьего Яра, где были расстреляны 150 тысяч евреев по данным немецких документов на 28 сентября 1941 г. А списки евреев, проживающих тогда в Киеве, были угодливо составлены дворниками, что сразу же стали прислуживать немцам после взятия города войсками вермахта и СС…". Все це бездоказово, потрібні документи.

Для доктора історичних наук байдуже, що епоха Руїни почалася після Богдана Хмельницького і козаки вже тоді вбивали тільки своїх. Руїна — це братовбивча громадянська війна після революції 1648–1654 років, а кількасот євреїв справді було знищено під час національно-визвольної війни, оскільки це були найбільші покидьки єврейського народу і люті кати українського народу. Меч помсти народу падав і на їхні голови, як і на голови польського панства. Вважати прологом Бабиного Яру погроми 1917–1918 років для вченого-історика просто некоректно і так добросовісно не знати історію або безсовісно перекручувати її — негоже, бо більшість так званих "погромів" насправді були придушенням більшовицьких повстань проти української влади, яка дала зброю євреям для загонів самооборони.

У більшовицьких повстаннях, зокрема в Проскурові 1919 року, брали участь переважно євреї.

150 тисяч євреїв взагалі не було в Києві, а тим паче документів на 28 вересня 1941 року, бо німці захопили Київ щойно в цих числах. Загони Народного ополчення залишили правий берег 20 вересня і за вісім діб скласти списки на 150 тисяч євреїв для малописьменних довоєнних двірників було фізично неможливо. Брехня ллється, як із фонтана, і заткнути його ніхто не хоче, а крім брехні — яка ненависть до українського народу і пропаганда помсти!

Ігор Щупак ще не доктор, але вже кандидат історичних наук, який, спасибі йому, уклав програму викладання Голокосту в українських школах. Він залишає за українцями право вважати Богдана Хмельницького національним героєм, але притримується настанови "єврейської хроніки" Натана Ганновера, в якій сказано "да будет стерто его имя…". І заходилися стирати. А послухайте, шановні українські історики, які відкриття про причини Хмельниччини зробив Ігор Щупак:

"…Надо сказать о преимущественной роли еврейского образования в воспитании детей. Грамотность в еврейских семьях преобладала, потому что каждый ребенок очень рано начинал изучать Тору". Та ж у XVII сторіччі Україна, за свідченням Петра Алепського, була країною суцільної грамотності і навіть дочки козаків і діти-сироти були навчені грамоти, знали порядок церковної служби і співали в церковних хорах. То ж яка була "преимущественная роль" єврейської освіти і виховання? Переважаюча роль виявилася пізніше, коли українці втратили економічну можливість навчати своїх дітей. "Поставленные в жесткие экономические условия выживания, лишенные возможности работать на земле, евреи становились арендаторами и шинкарями. И это в свою очередь вызывало гнев и зависть украинских крестьян, подымавших восстания против польской шляхты и евреев". Це твердження із сфери анекдотів.