Юрій Андрухович - Диявол ховається в сирі

І коли перед нами постає цей замок, цей ансамбль-бронтозавр із червонястої цегли та зелені, це гіпертрофоване Внутрішнє Місто, ми почуваємося майже щасливими. На це є кілька причин. По-перше, багато пива, вина і вільного часу на підступах до замку. По-друге, перспектива доторку до чогось дуже цілісного і справжнього (хай навіть і музейного). По-третє, теж перспектива – дальшої подорожі з морськими ганзейськими краєвидами і бурштиновим Довгим Ринком у кінці, себто усвідомлення того, що чим далі, тим краще. По-четверте, той факт, що маємо 14 травня 2000 року.

Отже, 14 травня 2000 року, годині десь так само о чотирнадцятій з хвилинами, ми переступили межу Нижнього Замку, чи то пак Передзамча, у Мальборку і попри кіоски, кав’ярні, пошту й туристичні офіси рушили в бік замків Середнього та Високого, де в брамах уже стовбичили місцеві хлопці в білих з чорними хрестами плащах. Вони щось роздавали – якісь відозви, чи декларації, чи, може, індульгенції, а радше за все якісь концертні оголошення. Ми вже ніколи не дізнаємося, що за музику пропонували гостям замку того вечора: григоріанську, органну, фрі-джаз, трип-гоп? Ми не дійшли до брам і не потрапили до замку.

Власне, я й до сьогодні не знаю, чому саме тої хвилини мене потягло дзвонити додому. Невже сам тільки вигляд телефонних кабін здатен викликати в мені такий нестримний виплеск ностальгії? Чи це знову моя повсюдна параноя з настирливим уявлянням собі в усіх деталях якихось наглих катастроф і найнещасніших випадків?

Кільканадцять годин перед тим, себто 13 травня 2000 року, пізнього вечора, в місті Івано-Франківську, в панельному будинку № 50, що в районі вулиць Івасюка та Паркової, було так само переступлено межу. Вхідні двері піддались концентрованому ударові ногою, коли не з першого, то принаймні з другого разу. Від цього моменту зловмисники перестають бути зловмисниками і стають злочинцями. Проте самі вони навіть не зауважують цієї юридичної метаморфози.

Дільниця, в якій ми живемо, є типовою для пізньорадянської урбаністики, така собі хвороботворна пухлина на тілі міста, певно, ще за соціалістичною інерцією задумана циніками-архітекторами як місто Сонця. У ній повно нікому не потрібної молоді, хронічне безробіття, купа цілодобових закладів з горілкою та наркотою. (Цю обставину, ніде правди діти, довший час і розглядав як суттєву перевагу). Найчастіші і найзвичніші для тутешньої міліції справи – це, крім побутового насильства, саме квартирні вламування і викрадення автомобілів. Міліція розкриває в середньому навіть не один такий злочин із десяти, статистика дозволяє їй позаокруглювати цифри після ком, отже, вона фактично безсила, з чого цілком тішиться, і вже майже ні на що не реагує. Злодії шастають навколишніми дворами й будинками, виламують двері, видавлюють замки, перевертають усе догори дном у помешканнях, крадені речі виносять у простирадлах і мішках через горища, пересуваються дахами, як летючі данці, і назавжди зникають у недосяжній невідомості. Але чому недосяжній, чому невідомості?

От вони входять у наше житло, їх, наприклад, не один І не двоє, а троє, хоч цілком можливо, що хтось Ще полишений на сходовій клітці – контролювати з вікна подвір’я і підступи до під’їзду. Так, обов’язково повинен бути цей хтось на атасі, адже потім вони справді вислизнули з пів дороги, точніше, сприснули, покидавши зв’язані картини і деякі клунки, отже, був атас. Хоч я припускаю й телефонний дзвінок із якогось віддаленішого спостережного пункту, але це вже така моя доля – доповнювати несуттєвими деталями чотири універсальні сюжети. Цей – про укріплене місто, що його штурмують і обороняють герої. Або ні – про пошуки, обов’язково приречені на провал.

Тепер знову до тих трьох, із яких одна мусить бути дівчиною, дєвочкою, сукою, напівдитиною-напівжінкою. Жінки необхідні для таких операцій, позаяк уміють значно уважніше поводитися з речами, побутові натяки здатні прочитувати наче розділи у Книзі Буття, а відтак – робити моментальні інтуїтивні висновки про місце переховування скарбу. Скарб уявляється переважно як відносно велика (скільки вам для повного щастя, Балаганов?) пачка готівкових доларів чи якихось інших непроминальних вартостей, схована господинею в конверті де-небудь серед постільної білизни.

Крім того, ця напівжіноча особа потрібна для збирання побічних продуктів: парфумів, шампунів, кремів, біжутерії, виробів із дерева, срібла, кості, річкових камінців – усього цього милого дамського мотлоху, що його з роками накопичується щораз більше внаслідок усіляких днів народжень, іменин і спонтанних прийнять із пиятиками, й тільки вона, тільки вона зможе відрізнити в усьому цьому фірму від палива. (Забігаючи наперед і не без зловтіхи: її проколи в цій галузі виявилися просто хрестоматійними, вибір падав на все блискучіше, отже, це безумовна мочалка з вічно обдертими колінами й подряпаними литками, з обгризеними нігтями, неодноразово тятими венами і невблаганно жовкнучими старими синцями на вутлих стегнах). Доповнення: дещо завеликий мамин ліфчик. Мамку взяли за жопу в Італії, старий казьол пропав з кінцями в Росії.