Юрій Андрухович - Диявол ховається в сирі

Варіант Mitteleuropa, що його пропонує Diercke Weltatlas, не надто пасує до моєї приватної – гм, назовімо це концепцією – Центрально-Східної Європи як простору від Естонії до Албанії, об’єднаного пост-тоталітарною реальністю. Таким чином, до моєї Центрально-Східної Європи мусять належати не тільки згадані Естонія та Албанія, але й Латвія і Литва (і то ця остання повністю, а не трохи), а також майже або цілком незримі на стор. 14-15 Diercke Weltatlas Молдавія, Болгарія, Сербія з Чорногорією, Хорватія і Македонія.

Але в ній не повинно бути ані колишньої Західної Німеччини (колишня НДР швидше так!), ані Австрії та Швейцарії. На ній мусять бути видними моря – Балтійське, Чорне й Адріатичне. В порівнянні з мапою Mitteleuropa в Diercke Weltatlas моя мапа Центрально-Східної Європи, як можна тепер здогадуватися, повинна мати відчутний східний ухил, східний центр ваги, вся маса її тіла мусить просто-таки завалюватися на східний бік. Можна навіть завважити, що це насправді ніяка не Центрально-Східна, а просто Східна Європа – колишній об’єкт радіомовлення підривних мюнхенських центрів. Але на ній (за винятком згаданого шматка Прусії, від якого ніде не подітися) немає Росії – того, що зробило б її таки вже надто Східною і не надто Європою.

Захистити своє розуміння Центрально-Східної Європи я спробую за допомоги не так логічних, як ліричних дефініцій. При цьому слова «територія», «зона», «частина світу», «смуга», «терен», «простір» не стільки допомагатимуть мені, скільки заважатимуть. Але інших слів у мене просто немає, задовільняюся цими.

Отже, Центрально-Східна Європа станом мого особистого її розуміння на серпень 2005 року це:

територія виняткових історичних напруг, зокрема масових депортацій і виселень, а навіть і кількох геноцидів

простір, у якому відчуття кривди донині є категорією фізичною на кшталт атмосферного тиску і може бути виміряне в якихось, досі не запроваджених одиницях

частина світу, де прийнято безпідставно пишатися тим, з чого насправді слід було б сумувати – своїм перебуванням між Сходом і Заходом

смуга частої зміни державних утворень, перехідна міжімперська сейсмічна зона

територія між росіянами й німцями, до 1 травня 2004 р, – між Росією та Європейським Союзом

простір, у якому безслідно розчиняються вкрадені в ЄС автомобілі і – почасти – отримані з ЄС гранти

мала батьківщина нелегальної робочої сили, т. зв. польських сантехніків, а також не тільки польських танцівниць, стриптизерок і повій

зона експорту внутрішніх органів людського тіла і покинутих невідомими батьками дітей

територія перетину культурно-генетичних впливів, де селяни все ще ходять у капелюхах, а селянки в хустках терен переважно жахливо кепських доріг – у цьому сенсі відверто антиримська (позаримська) цивілізація терен, на якому узбіччями цих жахливо кепських доріг завжди пересуваються якісь пішоходи, погоничі домашніх тварин

частина світу, на три чверті слов’янська, себто неминуче схильна до сталого вживання міцного алкоголю

частина світу, де перед вереснем 1939 року все ще вільно говорилося середньовічною німецькою мовою, по-іншому званою ідиш

територія, де все ще знають російську, але часто вдають, ніби не знають

простір, у якому загалом говориться надто багатьма мовами, щоб можна було вважати його простором хоч якої-небудь спільної ідентичності, крім вавилонської, територія, де не тільки естонці не можуть зрозуміти споріднених із ними угорців, а навіть серби – більш ніж споріднених із ними хорватів

територія, де ніхто не розуміє циган, через що вони покидають її в західному напрямку малими музичними групами у складі акордеон, саксофон, гітара

територія, де ніхто нікого не розуміє, себто вічно тимчасово окупована територія

територія, де кожен завжди зрозуміє кожного, якщо йдеться про шматок хліба, цигарку, склянку вина

простір межової і хронічної екзистенційної непевності, через яку його прийнято вважати вкрай релігійним (та й сам себе він таким вважає).

Дозволю собі припущення: найтяжчим з гріхів розширення Європейського Союзу, що трапилося 1 травня 2004 року, майбутні історики назовуть те, що цю територію, мою Центрально-Східну Європу, було розірвано і розподілено за різними центрами, з яких принаймні один – Москва – вже фактично ніяким центром не є, але з усіх сил вдає, нібито цим центром залишається і це вдавання йому почасти вдається.