Мирослав Дністрянський - Геополітичний тиск Росії та українські перспективи

Найбільшим геополітичним викликом суверенній Україні була, є і ще тривалий час буде проблема взаємин з Росією. З часу проголошення незалежності саме звідти виходять основні загрози державній самостійності та цілісності України. Упродовж двадцяти років злободенність російської геополітичної проблеми лише зростала, охоплюючи усі сфери життєдіяльності українського суспільства, але найбільш гостро зачіпаючи питання зовнішньополітичних орієнтацій, міжрегіональних взаємин, культурної самобутності й культурної політики Української держави.

Сподіватися на швидке розв’язання українсько-російського геополітичного вузла з самого початку було безпідставно, адже для широкого російського загалу завжди характерним було несприйняття українських глибинних державотворчих процесів, повне нерозуміння того, що незалежність України — не випадковий збіг обставин, а об’єктивний результат усього історичного процесу. Ідея української державності так чи інакше порушувала міфологію російської історії і в її царсько-імперському варіанті, і у радянсько-більшовицькому, а тому в її запереченні російські політики з різних ідеологічних таборів переважно завжди об’єднувались. З огляду на це, факт проголошення незалежності України в 1991 році та її подальше політичне відокремлення викликали різну, але у здебільшого негативну реакцію російських політичних кіл: від офіційного визнання, але деякої розгубленості, навіть образи з боку ліберальних політиків, до агресивних випадів на адресу українського керівництва, продержавницьких партій та організацій з боку комуністичних та великодержавницько-шовіністичних середовищ.

Ліберально-олігархічні кола Росії у перші роки незалежного розвитку, допускаючи теоретично суверенітет України, сподівалися на відновлення єдиної держави на нібито ліберально-демократичних цінностях та світових тенденціях (мовляв, «Європа об’єднується, інші регіони світу інтегруються»), запевняючи і себе, і міжнародні кола у тому, що «Україна не відбудеться» через брак історично-політичних традицій, економічний крах, внутрішній розбрат. В інформаційній політиці активно поширювалися думки про абсолютну випадковість незалежності України, яка склалася в результаті моментного збігу інтересів «націоналістів і комуністичної номенклатури». У практичній геополітиці щодо України тогочасне російське керівництво намагалося реалізувати особисті комерційні інтереси, завдаючи водночас політичних та економічних втрат Україні. Звідси — і нав’язування боргів та економічної залежності від постачань російського газу, і жорстка позиція щодо Чорноморського флоту, і прагнення цілком контролювати ситуацію в Криму через впливи на різні політичні фігури, і хвиля територіальних претензій, метою яких було насамперед прагнення примусити Україну до нових «інтеграційних проектів».

Найбільш агресивні та відверто ворожі позиції щодо суверенітету України на перших порах її незалежності зайняли деякі опозиційні політики та ідеологи (С. Бабурін, Г. Зюганов, В. Жириновський, О. Дугін та ін.). Особливо резонансними в російських інтелектуальних колах і водночас цинічними щодо «розв’язання українського питання» були підходи, висунуті ідеологом «неоєвразійства» О. Дугіним. Згідно з «євразійськими уявленнями» Росія, з огляду на свою історію та географічне розміщення, втілює особливий шлях, а російський народ, поєднуючи слов’янські, угро-фінські та тюркські етнічні компоненти, є особливим — і європейським і азійським «суперетносом», що дає йому особливе право творити не національну державу, а велику континентальну імперію, представляти і поєднувати різні етнокультурні орієнтації. Тобто і захищати та інтегрувати слов’ян під крилом імперії, бо самі слов’яни, і об’єднувати угро-фінські й тюркські народи (бо є і помітні тюрксько-татарські та угро-фінські впливи), і внаслідок такої «полівалентності» здійснювати необмежене територіальне розширення держави на євразійському континенті. Поділяючи світ на зони впливу з основними полюсами — нова євразійська імперія (Росія із союзниками) та Атлантичний блок (США та союзники), О. Дугін узагалі стверджував про необхідність розподілу українських земель між Росією та Німеччиною. І хоча засади формування таких союзів Росії з іншими центрами сили (Німеччиною, Іраном, Японією), як, зрештою, й сама ідея «євразійського суперетносу» та «євразійської цивілізації», здавались абсолютно безпідставними та нереальними, ідеологія О. Дугіна, містифікуючи уявлення про нібито фаталізм протистояння різних частин світу, все ж знаходила прихильників не лише в Росії, але й в Україні.