Мирослав Дністрянський - Геополітичний тиск Росії та українські перспективи

Складніша ситуація в національно-культурній сфері, де в регіонах з порівняно меншою часткою етнічних українців зберігається популярність ідей російського шовінізму і де Партія регіонів боїться втратити електоральну підтримку внаслідок відходу від проросійських лозунгів. Зміні владних поглядів не сприяє деструктивна позиція деяких політиків з «помаранчевого табору», які, замість того, щоб підштовхувати поміркованих владних діячів до захисту українських культурних інтересів, з немудрою впертістю постійно докоряють Партії регіонів: от, мовляв, ви гарантували своїм виборцям другу державну мову, то чому не виконуєте свої обіцянок. В результаті таких негативних передумов реальною є загроза ухвалення Закону про мови, який засвідчив би втрату державою свого культурного обличчя.

Зменшенню ефективності геополітичного тиску Росії надалі сприятиме провал планів на швидке поглинання Білорусі. Окрім того, обмежуватимуть геополітичний тиск Росії загрози нових дезінтеграційних процесів у цій державі, адже триває підпільна збройна боротьба на Кавказі, яка охопила фактично усі північнокавказькі республіки, за винятком Північної Осетії. Більша частина опозиційного збройного підпілля відмовилась від ідей етнополітичного самовизначення, взявши в основу своєї ідеології деякі принципи ісламського фундаменталізму, що засвідчило певну маргіналізацію як самого руху, так і його програмних принципів, але разом з тим це дало змогу створити єдиний фронт опозиційної боротьби. Водночас зростає політичне невдоволення і в інших російських регіонах. Тому, як тільки в Росії появляться серйозні ознаки послаблення центральної влади, кульмінацією яких можуть стати президентські вибори 2012 року, усю країну знову може охопити новий спалах етнополітичної боротьби і відцентрових рухів навіть у віддалених, переважно етнічно російських регіонах (в Сибіру, Примор’ї). Цьому можуть посприяти і тенденції етнодемографічного розвитку Росії, зокрема зменшення частки етнічних росіян в національних республіках.

Відстежуючи територіально-політичну ситуацію в Росії, слід також пам’ятати, що сучасні російські політичні еліти задля призупинення дезінтеграційних процесів у самій Росії здатні і на відчайдушну спробу відновити (під якимось штучним приводом) колишній СССР і збройним шляхом. Є тут і небезпечний прецедент: Радянський Союз через 20 років розпочав кампанію збирання земель колишньої Російської імперії. У будь-якому разі непередбачуваність розвитку політичних подій в Росії може створити і для України низку нових небезпек, пов’язаних з «експортом нестабільності», нелегальної міграції та зброї. А тому в геополітиці етнополітичної цілісності України основні сподівання слід покладати на внутрішні резерви. В цьому аспекті, попри низку негативних моментів, насамперед широкий спектр політичних сил антиукраїнської спрямованості, все ж близько третини громадян України здатні підтримати українські національно-демократичні сили. Це відносно небагато, але загалом може бути достатньо для творення цілісної національної держави за умови високого рівня самоорганізації патріотично налаштованого громадянства, його здатності перехопити ініціативу в інформаційній сфері і так реорганізувати партійно-політичний спектр, щоб забезпечити систему всебічних поєднань регіональних та соціальних груп суспільства, ефективно конкурувати за владні повноваження.

Розуміючи реальні небезпеки, вдаватись до фаталізму чи паніки в трактуванні експансіоністських намірів певної частини російського суспільства не можна. Є в українсько-російських взаєминах і позитивні передумови: відносно високий рівень міжетнічної компліментарності, уникнення гострої конфронтації на час розпаду СССР. Тому, зважаючи на реальні обставини і чинники, беручи до уваги історичний досвід, Україна може і мусить реалізувати модель поступового, цілеспрямованого виходу із силового поля Росії (політичного, економічного, культурно-інформаційного), але без різкого виклику, не провокуючи відповідні виклики, із збереженням і зміцненням своїх позицій на російському ринку. Конструктивне значення може мати і геополітика України, спрямована на формування в Росії широкого середовища проукраїнських настроїв та подолання маргінальних виявів у ставленні до України. Природною основою такого середовища може стати досить велика кількість (близько 7 млн.) осіб українського походження. Відчутною також є потреба в налагодженні взаємин окремих політичних сил, рівень яких, не враховуючи російського впливу на українські політично залежні партії, в останні роки помітно знизився. Є лише контакти між ліберальними партіями, однак, з огляду на маловідчутний вплив ліберальних сил на російське політичне життя, їхня роль у поліпшенні взаємин є незначною. Тому теоретично можна розглядати і можливість зближення на національно-демократичній основі, хоча на перешкоді цього є низка негативних історичних стереотипів і навіть вияви антагонізму. І хоча популярність в російському суспільстві виважених національно-демократичних принципів є порівняно незначною, а українські націонал-демократи мають забагато ілюзій щодо підтримки України Заходом, все ж спроби порозуміння чи хоч би з’ясування позицій між провладними російськими партіями та українськими національно-демократичними силами так чи інакше сприяли б нормалізації як міждержавних, так і внутрішньоукраїнських взаємин.