Володимир Коваленко - Сусід з каменем за пазухою. В яких випадках національна меншина стає п’ятою колоною?

1956 року в США вийшла книжка, написана співробітником Амстердамського державного інституту військової документації Луї де Іонгом «Німецька п’ята колона у Другій світовій війні» (російський переклад. — М.: Издательство иностранной литературы, 1958). Автор детально розповів про ту роль, яку відігравали групи німецької нацменшини або німецьких колоністів у різних країнах, і спробував з’ясувати, за яких умов нацменшина перетворювалась на п’яту колону. Вважаємо, що висновки Л. де Іонга є надзвичайно цінними і цілком зберігають свою актуальність і сьогодні, оскільки можуть бути застосовані до вивчення будь-якого етнічного конфлікту на території колишнього СССР (Карабах, Придністров’я, грузино-абхазький і грузино-осетинський конфлікти, міжетнічні сутички в Середній Азії, тертя між поляками і литовцями в Литві і, звичайно, численні конфлікти або конфліктні ситуації, пов’язані з російськими нацменшинами).

Л. де Іонг формулює визначення таким чином.

До німецької п’ятої колони належала будь-яка група, що перебувала поза межами націонал-соціалістської Німеччини і сприяла німецькій територіальній експансії, діючи зумисне і у відповідності з секретними вказівками німецьких властей.

Дослідник дає деякі пояснення до цього визначення, яке має подвійний зміст: з одного боку, це може бути п’ята колона, що складається з німців; з іншого — мова може йти про пронімецьку п’яту колону, що діяла в інтересах Німеччини (найрізноманітніші нацистські рухи в Норвегії, Голландії, Франції, Великобританії і т. д.), еквівалентом якої є українські, білоруські, латиські та інші комуністи, котрі ведуть боротьбу проти незалежності своїх країн. Луї де Іонг також вказує, що, хоча діяльність п’ятої колони розглядається як свідома й зумисна, фактично чимало людей своєю поведінкою і вчинками об’єктивно, ненавмисне сприяли територіальній експансії Німеччини. Луї де Іонг каже, що функції п’ятої колони були різними в умовах мирного і воєнного часу. Функції мирного часу можуть бути узагальнені одним словом — «підрив». (У наші дні вірші нещодавно померлого в Харкові Б. Чичибабіна «За что я родины лишен?» або, припустимо, глузування над українською мовою, без чого не обходиться жоден одеський КВК, належать саме до таких випадків «ненавмисного підриву» — лік їм йде на тисячі й тисячі). Щодо функцій воєнного часу, то вони зводились до подання допомоги німецьким військам зсередини в ході самої агресії (ведення розвідки, подавання сигналів, диверсії, ухилення від мобілізації, аж до пострілів у спину своїм співгромадянам). Між воєнною і політичною п’ятими колонами, безумовно, існувало чимало перехідних, проміжних варіантів. Воєнну п’яту колону дослідник розглядає як логічне завершення, як кульмінаційний пункт розвитку політичної п’ятої колони.

Луї де Іонг відзначає, що переселення німців, які тривали століттями, ділилися на два основних види. Коли німці переселялися в країни, де економічний та культурний рівень були приблизно такими ж, як у Німеччині (США, Австралія, Нова Зеландія), вони, як правило, швидко асимілювались і втрачали свій національний характер упродовж одного чи двох поколінь (це ж, ймовірно, чекає росіян в країнах Балтії і частково, можливо, в Україні і Білорусії, особливо, якщо вести мову про росіян з невисоким рівнем освіти, — фактично вони асимілюються там уже упродовж багатьох поколінь 3). Проте в слов’янських країнах німецькі прибульці почували себе людьми, котрі стоять на значно вищому ступені розвитку порівняно з корінним населенням (це ж було характерне для вірмен, що проживали в Азербайджані). З покоління в покоління у них культивувалось і передавалось почуття погордливості й пихатості: ми, німці, розумніші, здібніші… Своєю чергою, серед корінного слов’янського населення зростало приховане почуття ворожості до іноземців, котрі зуміли зайняти привілейоване становище в суспільстві — великих підприємців, високопоставлених чиновників, іменитих городян. (Звідси випливає, що росіяни навряд чи захочуть асимілюватися в Казахстані або Середній Азії — тим паче, що в цьому випадку існують і расові відмінності).

Які фактори сприяли або, навпаки, перешкоджали спробам нацистів перетворити всі німецькі общини в ефективну п’яту колону, котра працювала на Німеччину?

До факторів першого роду, вказує Л. де Іонг, належали такі.

Відносна численність тієї чи іншої групи.Будь-яка група населення могла лише тоді організувати великий рух, здатний порушити існуючий порядок, коли вона мала достатню питому вагу в загальній кількості населення тієї держави, про яку йшла мова. (Зрозуміло, що Литва з 9,4 % росіян значно стійкіша, ніж Латвія з 34 % або Казахстан з 37,8 %).