Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Я починаю цю книгу начерком свого теоретичного підходу до націоналізму та історії його російського й українського різновидів до середини XIX століття. У цьому вступному розділі наголошується на імперському контексті, в якому функціонували обидва різновиди націоналізму. У другому розділі розглядаються гердерівські детермінанти гоголівської концепції України в циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», показуються переплетіння антиімперського й націоналістичного послань у цих текстах. Третій розділ подає всебічний аналіз Гоголевого зацікавлення історією, пропонуючи новий погляд на більшість історичних записок Гоголя (у цьому розділі аналізується більшість статей зі збірки «Арабески»). У ньому приділяється особлива увага гоголівським текстам про українську історію, які позначають найвищу фазу його українського націоналізму. Гоголівський погляд на Росію аналізується в моїй інтерпретації його «Петербурзьких повістей» у четвертому розділі, комедії «Ревізор» та його великому романі «Мертві душі», які демонструють, що Гоголь бачив Росію, позбавлену якостей, властивих гідній країні. З усіх розділів саме в цьому найбільше уваги приділено аспекту рецепції: він показує реакцію критиків на гоголівський образ Росії та відповіді Гоголя своїм критикам. П’ятий розділ виступає проти усталеного погляду на «Тараса Бульбу» як позбавленого проблематики героїчного твору, пропонуючи порівняння його редакцій від 1835 і 1842 років. Цей твір є спробою Гоголя створити російську націю з українського історичного матеріалу та етнічних особливостей. Шостий розділ включає в себе аналіз незавершеного продовження «Мертвих душ» і тому епістолярних есеїв Гоголя «Вибрані місця з листування з друзями», його останнього опублікованого твору і панегірика офіційній націоналістичній ідеології російського уряду. Тут я вивчаю способи того, як конфронтація Гоголя з російською читацькою аудиторією в його ранніх творах на російську тематику змусила його шукати нові шляхи виправлення свого образу Росії та переосмислення його служби її національним інтересам.

Через уникання Гоголем будь-якої активної участі в політичному житті він ніколи не міг оцінити міру, якою писання на національно чутливу тематику здатне мимохіть вивести його на політичну орбіту. Гоголева шокова реакція від сприйняття його п’єси «Ревізор» демонструє авторську наївність у цьому аспекті. Розміщуючи творчість Гоголя у публічно-приватному континуумі та в діалогічному зв’язку із ширшими російськими дискусіями на тему національної ідентичності, ця книга проливає світло на ідеологічні аспекти Гоголевої творчості та показує, як письменник заплутався в політиці свого часу. За допомогою таких нашарувань ця книга також показує шви формування ідентичності у творчості Гоголя, ловлячи його на акті творення націоналізму — його образів, цінностей та ідеологій.

Як різкий контраст до сучасної чутливості, націоналізм та імперіалізм яскраво сяяв на горизонті культури XIX століття. Суспільства прагнули стати націями, а імперії вважалися особливо успішними державами. Націоналізм по-особливому вплинув на кожне європейське суспільство, і його вплив на культуру XIX століття неможливо переоцінити. Він підготував плідний інтелектуальний клімат і просунувся на різних фронтах — політичному, науковому та культурному. По суті, всі аспекти людської діяльності відчули поклик до саморефлексії та переосмислення заради пристосування до нового світогляду, відповідно до якого людство поділене на нації, національності, що були найвищою соціальною метою та найшляхетнішим об’єктом відданості. Росія взяла участь у цьому бродінні. Націоналістичні настрої, що пустили паростки у XVIII столітті, розквітли у XIX столітті набором ідеологій і захопили всі сфери російського життя. Гоголівська творчість і її сприйняття відіграли важливу роль у цьому процесі.

Відповідно до поширеної думки істориків і теоретиків про те, що націоналізм передує творенню націй, я розглядаю національну ідентичність як мету націоналізму — саме у процесі її творення і перебуває націоналізм. «Процес» тут є ключовим терміном, який дозволяє відійти від есенціалістського мислення про національну ідентичність як тип колективної ідентичності, чия «сутність» входить до набору іманентних рис, що визначає виключно певне населення і може бути об’єктивно встановленою. Навпаки, національна ідентичність не є незмінною і дискретною сутністю. Концепція та форма нації перебувають у безперервному процесі переосмислення та перевизначення, що реагує на поточні соціальні, історичні та культурні реалії. Національна ідентичність співіснує з іншими формами ідентичності, такими як клас, ґендер або релігія. Ба більше, вона не обов’язково повинна бути винятковою, як показує приклад держав, створених іммігрантами, та багатоетнічних імперій на кшталт Росії гоголівських часів. Як і в епоху імперій, так само й тепер паспорт часто пропонує безнадійно редукований образ складного явища, що називається «національною» ідентичністю. Це було цілком справедливо і щодо народженого в Україні підданого Російської імперії з польськими домішками в походженні, котрий є предметом цього дослідження.