Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

«політичним ab initio («з початку», лат. — Прим. перекл .) — навіть коли люди, залучені до націоналістичної діяльності, заперечують будь-яку політичну мету чи зміст або наполягають на тому, що їхнім єдиним предметом є наукове розуміння політичної культури, фольклору та місцевої історії. Такий погляд ґрунтується на розумінні влади як політичного явища не лише у класичному формулюванні (тобто монополії на легітимне застосування сили); існує ще й економічна влада, а також соціальна та культурна — влада над виробленням і поширенням символів, цінностей та ідей… Отже, «народні будителі», піддаючи сумнівам владні стосунки та цінності, які їх підтримують, в силу того, що вони доклали зусиль для встановлення владних структур, цілком очевидно були залучені до процесу, який принаймні за своєю суттю був політичним заходом» [17] Roman Szporluk, «Ukraine: From an Imperial Periphery to a Sovereign State», in Russia, Ukraine, and the Breakup of the Soviet Union (Stanford, Calif.: Hoover Institution Press, 2000), 367. .

Окрім того, незважаючи на політичні та соціально-економічні чинники, які допомогли підготувати підґрунтя для появи націоналізму, саме культурно-інтелектуальні еліти, що артикулювали його ідеї та проповідували його народження, перетворили націоналізм на силу, яка змінила світ. Ця діяльність еліт мала особливо велике значення, наприклад, у Росії — через брак участі народу в політичних процесах Росії і лише 5 % грамотного населення у першій половині XIX століття. Грамотність була майже виключно прерогативою дворянства, інтелектуалів і духовенства [18] Про рівень грамотності, див. William Mills Todd, Fiction and Society in the Age of Pushkin (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1986), 100, 233n181. . Тож ця книга трактує націоналізм як феномен «зверху», радше як дискурс освічених еліт, ніж народні настрої.

Отже, використовуючи термін «націоналізм», я не роблю тверджень про ступінь національної самосвідомості серед широких верств російського та українського населення. Так само не ототожнюю націоналізм із національними політичними рухами, про існування яких у Росії, а особливо в Україні в першій половині XIX століття мали б дискутувати історики. Цей термін використовується в моїй книзі у значенні дискурсу, як його визначає Колгаун, або — коли цей дискурс залучає владні стосунки всередині суспільства імперії — в сенсі ідеології. Гоголівський текст цілком формує націоналізм такого типу [19] Я розглядаю «ідеологію» радше відповідно до соціологічної, ніж епістемологічної традиції. Таким чином, моє використання терміна не має зневажливих конотацій «фальшивої свідомості» або «містифікації». Замість того, щоб перейматися питанням істинності або фальшивості ідей і переконань, я зосереджуюся на тому, як вони функціонують у соціальному житті, зокрема, як вони формують і відбивають владні стосунки між соціально значущими групами (у контексті цього дослідження це може означати етнічні групи або націоналістичні угруповання). . Резонанс цих текстів для сучасних і майбутніх націоналістів перетворює Гоголя на ключову фігуру в розвитку обох типів націоналізму.

Росіяни намагалися стати нацією принаймні від кінця XVIII століття, зробивши отримання цього статусу і його визнання іншими націями своєю головною турботою. Хоча, на думку багатьох, ця мета до сьогоднішнього дня для росіян недосяжна, російський націоналізм від того слабшим не був. Більшість учених датують появу сучасної національної свідомості останнім десятиліттям XVIII століття [20] Джеффрі Госкінс стверджує, що Росії ще належить сформувати свою національну ідентичність, оскільки в минулому імперієбудування в ній завадило націєбудуванню ( Russia: People and Empire , 1552—1917 [Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1997]. Див. також Vera Tolz, Russia: Inventing the Nation (London: Arnold, 2001). Про XVIII століття див. Hans Rogger, National Consciousness in Eighteenth-Century Russia (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1960); та Liah Greenfeld, Nationalism: Five Roads to Modernity (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1992). . На початку XIX століття ці прагнення здобули спеціальні терміни — народності ( народность ) і національності ( национальность ) [21] У той час, як национальность недвозначно означає «національність» (тобто якість національного буття), народность ґрунтується на народі, який додатково може означати «народ» (у німецькій мові — Volk і його похідні). При перекладі цих термінів я орієнтувалася на контекст. Я перекладаю більш поширений термін народный як «національний» без посилання на російське слово, якщо контекст указує на це значення (наприклад, шляхом зіставлення російської народности з іншими націями). У тексті зазвичай зрозуміло, коли значення слова народ стосується всього російського суспільства, і тоді воно набуває сенсу «нації», або коли значення слова звужене до позначення лише його певного сегменту («простий народ» або «просте населення»). Натрапляючи рідше на национальность , я часто вказую російське використання. Якщо текст тематизує відмінність між народностью і национальностью , або народ і нация , я подаю обидва ці терміни російською. Гоголівські тексти містять усі російські терміни на позначення «нації» та «національності» ( народ, народность, народный, национальность і национальный ). .