Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Поняття національної ідентичності як кінцевого результату націоналізму має вирішальне значення для цієї книги, яка значною мірою уникає питання ідентичності, замість цього зосереджуючи свою увагу на дослідженні дискурсу націоналізму в гоголівській творчості. Побачити, як працює націоналізм у цих текстах, означає відстежити структуру націоналістичних ідей, помітити шви їхнього формування, а значить, поставитись до націоналізму як людського винаходу, що й продемонстрували останні дослідження [11] See Eric Hobsbawm and Terence Ranger, eds., The Invention of Tradition (1983; New York: Cambridge Univ. Press, 1992). Корисна збірка визначень і теорій націоналізму, див. John Hutchinson and Anthony D. Smith, eds., Nationalism (New York: Oxford Univ. Press, 1994). . Ці нації — винайдені або уявлені, а не (пере)відкриті — стали широко прийнятою ідеєю в науковій спільноті. Інші, більш суперечливі аспекти націоналізму привели до поширення теорій, жодна з яких, проте, не може служити універсально застосовною «головною змінною», як слушно відзначив Крейґ Колгаун. Хоч Колгаун вважає націоналізм дуже різноманітним феноменом, щоби бути повністю поясненим якоюсь одною теорією, він, проте, систематизує його шляхом виокремлення трьох головних вимірів:

«По-перше, існує націоналізм як дискурс [курсив мій]: вироблення культурного розуміння та риторики, яке веде людей у світі, аби осмислити та сформулювати їхні устремління в термінах ідеї нації та національної ідентичності, та вироблення певних версій націоналістичної думки та мови в певних умовах і традиціях. По-друге, існує націоналізм як проект [курсив мій]: соціальні рухи та державна політика, за допомогою яких люди намагаються просунути інтереси колективних груп, що їх вони розуміють як нації, зазвичай застосовуючи певні комбінації (або в історичній перспективі) розширеної участі в існуючій державі, національній автономії… або об’єднанні територій. По-третє, існує націоналізм як оцінка [курсив мій]: політичні та культурні ідеології, які утверджують перевагу для певної нації… У цьому третьому значенні націоналізму часто надається статус етичного імперативу: до прикладу, національні кордони повинні [курсив оригіналу] збігатися з державними кордонами: члени нації повинні [курсив оригіналу] підкорятися її моральним цінностям» [12] Craig Calhoun, Nationalism (Minneapolis: Univ. of Minneapolis Press, 1998), 6. .

Колгаунова еластична модель націоналізму як такого, що існує у трьох вимірах — дискурсу, проекту та оцінки — узгоджує одночасність і взаємопроникнення різноманітних націоналістичних феноменів. Вона також дає змогу розрізнити націоналізм проповідників ксенофобської етнічної ненависті від відносно безневинного націоналізму збирачів фольклору.

Отже, що таке нація? У своєму політичному аспекті нація є «народом», що розуміється як вмістилище політичної легітимності, а націоналізм як дискурс допомагає встановити, «ким є цей відповідний народ» [13] Ibid.. 123. . Але навіть у цьому політичному сенсі нації є дискурсивними, риторичними утвореннями. Серед їхніх можливих рис Колгаун наводить окремішність території та населення, неподільність, суверенність або прагнення до неї, безпосередню причетність людей до нації, участь населення в колективних справах, загальну культуру та історію, спільне походження або расові характерні риси, а також особливе історичне чи сакральне ставлення до території. Жодна з цих рис окремо не може правити за визначення нації. Воно існує як структура та поєднання всіх наведених рис. Більшість їх, звісна річ, неможливо перевірити емпірично. Нації є тим, що Річард Гендлер називає «суб’єктивними групами», і це означає, що вони характеризуються не так рисами, притаманними кожному членові, як відчуттям себе особою, якій притаманні ці риси [14] Richard Handler, Nationalism and the Politics of Culture in Quebec (Madison: Univ. of Wisconsin Press, 1988), 7. . За словами Колгауна, «нації складаються значною мірою шляхом самоствердження, шляхом обговорення, осмислення і дії, що покладається на подібного роду претензії щодо творення колективної ідентичності, мобілізації народу до колективних проектів та оцінки людей і практик» [15] Calhoun, Nationalism , 5. .

Усі існуючі теорії часто відокремлюють політичні та культурні аспекти націоналізму. Національна ідентичність, незалежно від її політичної функції, часто формується на культурній спільності, і навіть громадянський патріотизм, як було показано, не виняток [16] Eric Kaufmann, «Ethnic or Civic Nation? Theorizing the American Case», in Nationality and Nationalism , vol. 4, ed. Athena S. Leoussi and Steven Grosby, 324–349 (London: I. B. Tauris, 2004). . По суті, культура є політикою, і саме тому відмінність між політичним і культурним націоналізмом є помилковою дихотомією. Роман Шпорлюк формулює це найкраще, вважаючи націоналізм