Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Аби запропонувати лише один приклад того, що ми отримаємо, виходячи за рамки канонічного тексту, дозвольте мені звернути увагу на використання Гоголем слів народ і нация у його статті про українську історію, яку я аналізую в третьому розділі. Якщо нация недвозначно означає «націю» і несе політичний підтекст, то народ — термін більш розпливчастий і політично нейтральний, оскільки може означати залежно від контексту і «народ», і «націю». У рукописній версії статті Гоголь залишає термін нация винятково за українцями, позначаючи всіх, хто не належить до їхнього числа, як народы . Проте в опублікованій версії українці стають народом , тоді як їхні російські та польські сусіди іменуються нациями . Оскільки стаття з’явилася в офіційному урядовому журналі, цензура, вочевидь, вплинула на цю заміну термінів. Отже, безумовно, корисно знати генеалогію гоголівських формулювань при розгляді його націоналістичних симпатій та ідеологічного тиску, який впливав на його творчість.

Тому я зацікавлена в гоголівському тексті радше як у палімпсесті, який фіксує своє власне становлення, ніж у нерухомому, авторитетному кінцевому продукті. Я розглядаю його радше як динамічний об’єкт, а не стабільний канон, встановлений часто тенденційним редагуванням його творів. Мені цікаво, як тексти Гоголя функціонували в час їхньої появи і як сприймалися його читачами-сучасниками, тому, коли це доречно та можливо, я відтворюю їхню оригінальну друковану версію. Крім того, я вважаю цілісний корпус гоголівських текстів структурою, що розвивається. Ці тексти реагують на зміну зовнішніх обставин, відбиваючи зміну гоголівських ідей і цілей. Рішення Гоголя від 1836 року стати російським письменником являє собою лише одну з таких обставин, що мала серйозні наслідки для його творчості. Однак я уникаю погляду на ранню творчість Гоголя крізь призму пізніших творів, що були, вочевидь, більш зрілими та досконалими, особливо у плані ідеології. Ця книга творить картину зростаючої складності в Гоголевому поводженні з націоналістичною ідеологією, зокрема до і після 1836 року. Іноді цілком контрастні українські та російські національні риси у ранніх гоголівських текстах, навіть якщо вони риторично заплутані через політичну чутливість до цієї тематики, пізніше стають більшою мірою нюансованою спробою синтезу двох парадигм, як у «Тарасі Бульбі» 1842 року. Радше поверхова увага Гоголя, приділена ніколаєвській офіційній народності ( официальная народность ) у його історичних статтях в «Арабесках» (1835), переростає у глибоко заангажований і водночас ризиковано неортодоксальний панегірик цій доктрині у «Вибраних місцях із листування з друзями» (1847). Однак цій складності було покладено початок не в ранній творчості Гоголя. Я сподіваюся прийти до образу гоголівської творчості, що включає розриви та брак тяглості, а не просто до моноліту з усіма згладженими кутами. Ці суперечності пов’язані з розвитком гоголівських ідей, зміною читацьких сподівань і зміною його власного статусу в російській культурі — усім, що зумовило складну корекцію своєї позиції у зв’язку з різними ідеологіями його часу — й офіційними, й неофіційними.

Структура цієї книги навмисне відходить від класичних досліджень Гоголя. Я розглядаю в одному великому розділі тексти, що досі вважаються головним корпусом гоголівської творчості: «Петербурзькі повісті», «Ревізор» і «Мертві душі». Я присвячую окремі розділи іншим, часто знехтуваним текстам, таким як «Вечори на хуторі», історичним нотаткам і статтям зі збірки «Арабески», «Тарасові Бульбі», другому тому «Мертвих душ» і «Вибраним місцям із листування з друзями». Ця зміна балансу гоголівського канону проливає світло на деякі запліснявілі закамарки гоголівської творчості. Вона також сприяє новому, повнішому баченню цього важливого автора, заснованому швидше на діахронічному розвитку гоголівських ідей і творів, ніж на їхніх естетичних оцінках. Незважаючи на претендування цієї книги на всеосяжність, я опускаю два найвідоміші гоголівські тексти з циклу «Петербурзькі повісті» — «Ніс» і «Шинель», оскільки вони не мають стосунку до теми націоналізму. Я також лише побіжно торкаюся трьох із чотирьох повістей циклу «Миргород» — «Старосвітських поміщиків», «Вія» та «Повісті про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем». Їхнє критичне осмислення реалій сучасної йому України продовжує тенденції, народжені в повісті «Іван Федорович Шпонька та його тітонька» з «Вечорів на хуторі», які я детально аналізую в другому розділі. Я випускаю з уваги ці повісті з «Миргорода», оскільки вони не додають нічого нового до гоголівського бачення України, до тем і шаблонів, закладених у «Шпоньці» [10] Хоч і позначаючи відмінний курс, ця книга багато чим завдячує ширшому контексту гоголезнавства. Доналд Фенгер чимало пояснив відносно прагнення Гоголя стати письменником. Вільям Тодд позиціонував Гоголя всередині російського суспільства та інституцій російської літератури. Роберт Маґуайр розглянув гоголівські тексти під кутом зору релігії, образотворчого мистецтва і теорій мови. Саймон Карлінський дослідив вплив Гоголевої гомосексуальності на його творчість. Серед російських критиків Іосіф Мандельштам (1846—1911, російський літературознавець, критик і лінгвіст. — Прим. перекл .) показав українське структурування російської прози Гоголя. Васілій Ґіппіус помістив Гоголя в багатий контекст сучасної імперської культури. Ґріґорій Ґуковський дослідив вивчав (Так у ориганалі.. — Прим. верстальника .) художні структури та тематичні лейтмотиви гоголівської прози. Див. Donald Fanger, The Creation of Nikolai Gogol Cambridge (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1979); William Mills Todd III, Fiction and Society in the Age of Pushkin (Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1986); Robert Maguire, Exploring Gogol (Stanford, Calif.: Stanford Univ. Press, 1994); Simon Karlinsky, The Sexual Labyrinth of Nikolai Gogol (1976; Chicago: Univ. of Chicago Press, 1992); Мадельштам И. Д. О характере гоголевского стиля (Гельсингформ, 1902), V. V. Gippius, Gogol [1924], trans. Robert A. Maguire (Durham, N.C.: Duke Univ. Press, 1989), Гуковский, Реализм Гоголя ; і Юрий Манн, Поэтика Гоголя. Вариации к теме (Москва: Кода, 1996). .