Сергій Гальченко - Григорій Косинка

«Чуден Днепр при тихой погоде…» Їдучи пароплавом, милуючися Дніпром, Григорій Михайлович, бувало, отак й цитував улюблених своїх письменників. Цю сторінку з твору Миколи Гоголя він читав напам’ять до кінця. Про своє захоплення творами Гоголя розповідав:

«Київ – перші дні мого перебування у стародавньому місті сповнені мрії й надії про навчання. Я дізнався, що є “публічна бібліотека”, є бібліотека в університеті св. Володимира, але… не для мене».

Коли спуститися вулицею Прорізною та перейти Хрещатик, якраз потрапиш у двері книжкової крамниці Леона Ідзиковського. Григорій згадував, як, приїхавши до Києва, підлітком опинився в цій книгарні. Його вразила кількість книжок: праворуч – книги, ліворуч – книги, всюди книги, різні за розміром, за кольором обкладинок – аж дух перетинало. На прилавку лежала найбільша за розміром книга. Григорій запитав людину, що звернула на нього увагу:

«Скажіть, це біблія?» – «Ні, – людина посміхнулася, – це каталог». А коли побачила розгублене обличчя хлопця, запропонувала подивитися «каталог». Перегортаючи сторінки, він побачив за абеткою прізвища письменників та перелік творів кожного. Серед них знайшов знайому назву: «Н. В. Гоголь. “Вечера на хуторе близ Диканьки”», зміст якої переказував йому ще дід Роман. З того часу Григорій частенько заглядав до цього каталогу – «ноги самі заходили до цієї крамниці». Прикажчик звернув увагу на нього й запитав: «А що ти там все вишукуєш?» Григорій пояснив, що мріє купити Гоголя, але в нього все ще не вистачає грошей. Як з’ясувалося, бракувало кількох копійок. «Ми дамо тобі книгу, а коли будуть гроші – донесеш». Григорій був такий щасливий! Йшов Хрещатиком, міцно тримаючи обома руками перед собою книгу або притуляючи її до себе, хотів скоріше дійти до Володимирської гірки й розкрити її там.

Читав і перечитував її безліч разів. Коли приніс у крамницю гроші, та сама людина сказала: «У нас є бібліотека, ходім, я тебе запишу». З цієї хвилини книга завжди була з ним.

Читав насамперед Гоголя, відчуваючи його любов до батьківщини, до народу.

«Тут, біля пам’ятника Володимирові, – згадував Косинка, – я читав “Страшну помсту”. В цьому творі настрій епізодам надає згадка про Дніпро:

“Катерина замолчала, потупивши очи в сонную воду; а ветер дергал воду рябью, и весь Днепр серебрился, как волчья шерсть среди ночи”.

Читаючи, як Гоголь оспівує Дніпро, я згадував Шевченка.

“…гуляет Днепр; ему ни до кого нет дела: он бушует…”; “Он, как старик, ворчит и ропщет”; “…тихо враждует он с прибрежными горами, лесами, лугами и несет на них жалобу в Черное море”.

Або в іншому місці:

“Когда же пойдут горами по небу синие тучи, черный лес шатается до корня, дубы трещат, и молния, изламываясь между туч, разом осветит целый мир – страшен тогда Днепр! Водяные холмы гремят, ударяясь о горы, и с блеском и стоном отбегают назад, и плачут, и заливаются вдали. Так убивается старая мать казака, выпровожая своего сына в войско”.

Подивився я тоді на Дніпро, а він тече велично, спокійно, й стало так легко та приємно, й життя, здалось, тече спокійніше, а злидні – дрібниця.

“Чуден Днепр при тихой погоде…”

“Пышный! ему нет равной реки в мире”».

Григорій Михайлович частенько звертався до мене:

«Ходімо, подивимося на Дніпро!» Згадую, як одного разу ми бігли в зливу під парасолькою по сходах до Дніпра. Поки добігли, дощ вщух, а Дніпро ще не заспокоївся. Григорій, йдучи берегом, покликав мене: «Тамарча, швидше йди, подивись!»

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Мороз-Стрілець Т . Голос пам’яті. Спогади. – К.: «Рад. письменник», 1989. – С. 174.

Мороз-Стрілець Т . Голос пам’яті. Спогади. – К..: «Рад. письменник», 1989. – С. 169.

Цит. за вид.: Сергій Гальченко . Скарби літературних архівів. – К.: Атопол, 2012. – С. 123.

Цит. за вид.: Сергій Гальченко . Скарби літературних архівів… – С. 125.

Там само. – С. 127.