Сергій Гальченко - Григорій Косинка

Григорій Михайлович володів тонкістю слуху, дуже любив спів, дитиною прислухався до співу матері, яка знала багато народних пісень, і часто можна було почути, як він наспівував:

Або:

Пригадую, як одного разу він, співаючи, замовк і запитав мене:

– Тамара, чи знаєш ти таку бурлацьку пісню?

Григорій Михайлович тоді розповів: «Коли я її почув дитиною, запитав у діда Романа: “Хто це цариця Катерина?” Дід пояснив: “Це тая цариця, що за її наказом почалось поневолення та кріпацтво на Україні”. О! Скільки тоді розповів мені дід про кріпацьке життя! Здається, з цієї пісні все й почалось – я зрозумів, що з пісень можна довідатись багато цікаво. Я запитував кожного: “Чи знаєте ви яку-небудь пісню?” У той час я частенько наспівував з козацької пісні:

Хвилювала мене пісня про долю чумака, що загинув у далекій дорозі на заробітках:

Григорій Михайлович казав, що в той час, крім естетичної насолоди, народна пісня для нього мала велике пізнавальне та виховне значення. Пригадував, як дід Роман влітку подарував йому три тоненьких зошити, а на ту зиму він не мав змоги відвідувати школу, бо батько влаштував його працювати на цукроварню. Боляче було дивитись на ці чисті зошити, і він вирішив записати до них слова відомих йому пісень.

«Так почав я свій перший зошит. А далі записував всі пісні. І про улюблену природу:

І про жіночу долю:

І близькі до моєї долі:

І про кріпацтво, і жартівливі, і колядки, і щедрівки – всі підряд. Ці зошити я беріг, а коли був студентом, то соромився давати переписувати товаришам пісні, написані дитячою рукою. Я переписав пісні до нового товстого зошита, а ті старі, тоненькі, повикидав, а тепер шкодую за ними».

Григорій Михайлович все життя збирав пісні й записував їх. Були у нього пісні від стародавніх до сучасних.

Пам’ятаю, коли у 1927 році відзначали століття першого збірника «Малороссийских песен» Михайла Максимовича (у збірнику було 130 пісень), з нагоди ювілею вийшло з друку кілька книг та брошур, які поталанило нам придбати.

На розі вулиць Великої Підвальної та Стрілецької в ті часи був кіоск букіністичної та антикварної книги. На замовлення Григорія Михайловича ми придбали через той кіоск кілька збірників різних авторів, виданих у минулі часи. Серед них були: Максимович, Гоголь, Драгоманов та ще ряд інших авторів.

Як тільки щастило нам придбати новий збірник народних пісень, Григорій Михайлович кожен раз по них перевіряв свої зошити. У цій роботі я теж брала участь.

При першому нашому знайомстві Григорій Михайлович запитав у мене, які народні пісні я знаю? І розповів, що він вивчає народну пісню. Пізніше я бачила, як Григорій працював над кожним рядком нової пісні: підраховував склади та позначав, яке місце займає наголос. А коли була рима, то визначав систему римування. Григорій Михайлович казав: «Народна поезія настільки різноманітна за своєю побудовою і за своєрідним ритмом, що цей скарб народної мудрості скільки не вивчай, кожен раз зустрінеш щось нове. Я ретельно вивчаю цю спадщину народної мудрості і, зокрема, пісню, яка коротко, стисло відбиває історичний час життя людини, її побут, її погляди, почуття та прагнення».

Все життя й творчість Шевченка пройшли з народною піснею. Як відомо, Шевченко любив спів і гарно співав. Згадуючи своє дитинство й часи заслання, Шевченко пише: