Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Змінив В. І. Даля («Казака Луганского») на посаді чиновника для особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторі В. О. Перовському.

Микола Олексійович Головко (1825 – 1850) – математик, випускник Харківського університету, магістр; за вільнодумні висловлювання перебував під таємним наглядом. Його долю вирішив цей лист Левицького, знайдений у паперах Шевченка під час його арешту 23 квітня 1850 р. Начальник ІІІ відділу О. Ф. Орлов, запідозривши на підставі наведеної вище фрази, що в листі йдеться про таємну організацію в Петербурзі, до якої причетний Головко, наказав його арештувати. Під час арешту Головко застрелився. (Е. С. Шаблиовский. Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. С. 239).

…и при самом Карле Ивановиче… – Прізвисько царя Миколи І, який 1846 р. у театрі в Гатчині грав німця-булочника Карла Івановича, відомі також і його пронімецькі симпатії. На щастя, у відібраних при арешті Шевченка листах згадувався і Карл Іванович Герн, на адресу якого жандарми й віднесли цю згадку. (Там само. С. 239).

Листи до Тараса Шевченка. С. 63.

К. Чуковский. Дневник. 1901 – 1929. М., 1991. С. 417.

Міленаризм, хіліазм – віра в тисячолітнє земне царювання Христа, що повинно відбутися перед кінцем світу (Новий словник іншомовних слів. К., 2008. С. 644).

Внаслідок цього (лат.).

Пропедевтика – (від грецьк. propaideuo – заздалегідь навчаю) – підготовчий, вступний курс знань, вступ до якоїсь науки.

Цезура (лат. сaesura від caedo – рубаю) – 1) літ. Обов’язкова для даного віршованого розміру пауза всередині віршованого рядка. 2) муз. Коротка пауза між частинами музичного твору.

Парадигма (від грецьк. paradeigma – приклад, зразок) – система форм словозміни одного й того ж слова чи групи слів.

Рецепція (лат. receptio – прийняття) – запозичення і пристосування певним суспільством або його окремими членами соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху.

Критика. 2010. № 3 – 4. С. 2 – 14, 29 – 34.

Більшовик України. 1926. № 2 – 3. С. 86.

Псевдофілософські погляди Донцова ґрунтовно розібрано в дослідженні В. Ю. Євдокименка «Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму» (К., 1967); літературні фальсифікації – в дослідженні О. Мазуркевича «Зарубіжні фальсифікатори української літератури». (К., 1961.)

Раніше Донцов видавався лише за кордоном. «Націоналізм» – у 1926 р. у Львові, загарбаному патроном автора Пілсудським; у 1936 р. у фашистській Німеччині (в Мюнхені) – відповідними зацікавленими покровителями. В 1966 р. – у Лондоні, де українську мову первинного виходу в світ осучаснено. В пропонованій роботі цитати подано за першим львівським виданням.

Більшовик України. 1926. № 2 – 3. С. 156 – 158. Останні слова в лапках належать Кулішеві // П. Куліш. Отпадєніє Малоросії от Польші, І, 11.) (Прим. Донцова).

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 126 – 129.

Один із найзаможніших польських магнатів князь Кароль Станіслав Радзивілл (1734 – 1790), віленський воєвода, якому було дано прізвисько Пане кохану через те, що він часто вживав цей вислів (Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 127).

Герном, Білінським. (Там само.)

Недалеко від Слуцька (Білорусія) жили батьки Броніслава Залеського. (Там само.)

Слова з поеми Міцкевича «Farys» (1821).

Про час, прожитий юнаком Шевченком у тодішньому Вільно, див.: У Вільні, городі преславнім… Худ-документальний диптих. К., 1989.

«У Вільні, городі преславнім» – вірш Шевченка, написаний наприкінці 1848 р. на острові Кос-Арал. Автограф – у «Малій книжці»… Твір уперше надруковано в «Кобзарі» (Т. 2. Прага, 1876). Сюжет вірша – трагічне кохання молодого шляхтича до дочки єврейського купця, – можливо, навіяний спогадами про реальний факт часів життя Шевченка у Вільні. Аналогічний мотив – у творі Ю. Крашевського «Повість без заголовка» і в «Балладе» М. Лермонтова. Реалії твору (Остра брама, Закрет, Любськ, університет) пов’язані з юнацькими враженнями Шевченка від перебування у Вільні. Близький своїм любовно-трагічним сюжетом до балади, стилістично вірш тяжіє, проте, до жанру маленької віршованої повісті, з властивою їй побутово-оповідною інтонацією (Шевченківський словник. Т. 2. С. 284).