Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Шевченкознавчі праці Є. С. Шабліовського перекладено російською, англійською, болгарською та польською мовами. Ленінська премія, 1964 р. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 350 – 351).

Е. С. Шаблиовский. Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. Издание 2-е, перераб. и доп. К., 1975. С. 16.

Володимир Сосюра. Твори: у 2 т. Т. 1. Лірика. К., 1938. С. 97.

Остап Вишня. Т 7. Твори 1952 – 1956 років. К., 1964. С. 344 – 345.

Максим Рильський. Твори: в 10 т. Т. 1. Лірика. К., 1960. С. 330.

Максим Рильський. Твори: в 10 т. Т. 10. Статті про літературу і мистецтво. К., 1962. С. 143 – 189.

Визнаємо, що застосування цього терміна має тут умовний характер. – М. Р.

Вислів одного дослідника дожовтневої пори. – М. Р.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 10 – 14.

В тексті М. Т. Рильського інше слово з комою: «Може,».

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 16.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. С. 36, 46. (Міх – мішок, торба.)

Як видно зі статті «Шевченківського словника» (Т. 2. С. 329 – 330) йдеться про поему або частину поеми «Царі», остаточний варіант якої (перший – 1848 р.) Тарас Григорович написав у другій половині 1858 р. у Кос-Аралі.

Див.: Шевченківський словник. Т. 1. С. 77.

Наведені нижче факти свідчать, що вона ведеться й нині.

Русская литература и журналистика начала ХХ века. 1905 – 1917. М., 1984. С. 53.

Там само. С. 74.

Максим Рильський. Твори: в 10 т. Т. 10. Статті про літературу і мистецтво. К., 1962. С. 143 – 189.

Василь Симоненко. Поезії. К., 1984. С. 129.

Василь Симоненко. Поезії. К., 1984. С. 186 – 187.

Шевченківський словник. Т. 1. С. 388.

Александр Блок. Собрание сочинений в восьми томах. Том третий. Стихотворения и поэмы. 1907 – 1921. М. – Ленинград. 1960. С. 423 – 424. К. І. Чуковський був одним з редакторів цього видання творів О. Блока.

Шевченко и мировая культура. С. 5 – 10.

Див. вище с. 91 – 103.

Шарль Стебер (1905 – 1944) – французький письменник, критик і публіцист. Член Французької комуністичної партії. Учасник руху Опору. Загинув у фашистській катівні. Стеберу належить кілька статей про Шевченка й переклади його творів. Перекладав поезії, головним чином, соціального, революційно-демократичного звучання. Добірку перекладів Стебера («Заповіт», «І Архімед, і Галілей», «І золотої, й дорогої», «Садок вишневий коло хати», «В неволі, в самоті немає» та уривок з поеми «Єретик») опубліковано в журналі «La Litterature Internationale» (Інтернаціональна література. Москва. 1939. № 3). У статті «Тарас Шевченко», вміщеній у прогресивному журналі «Commune» (1939, № 69) писав про народний характер і революційну спрямованість творчості українського поета, підкреслював її актуальність. У цьому самому журналі в перекладі Стебера було надруковано вірші Шевченка «Мені однаково, чи буду», «Гоголю» й «На панщині пшеницю жала» та уривок з поеми «Кавказ». У брошурі французькою мовою «Україна і її чудова історія» (Париж, 1939) багато уваги приділено аналізові творчості українського поета. У збірнику «Франція – СРСР» (французькою мовою, Париж, 1939) опубліковано статтю Стебера «Тарас Шевченко. Поет України і свободи» (Шевченківський словник. Т. 2. С. 237).

Всенародна шана. С. 320 – 326.

Нарис історії української літератури. К., 1945. С. 3.

Там само. С. 135 – 136.

История украинской литературы. Т. 1. К., 1954. С. 221 – 222.

Ярослав Галан. Твори: у 4 т. Т. 3. К., 1978. С. 351 – 353.

І. Я. Франко. Твори: у 20 т. Т. 17. С. 9 – 11.

Сергій Петрович Левицький (1822 – 1855) – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії (1845 – 1850), приятель Ф. М. Лазаревського. Випускник Київського університету. Знайомий Шевченка з червня 1847 р., коли разом з Ф. М. Лазаревським клопотався перед чиновником особливих доручень при генерал-губернаторові В. П. Обручеві – Ю. М. Матвєєвим; приймав Шевченка у себе вдома, листупався з ним. (Листи до Тараса Шевченка. С. 235.)

Е. С. Шаблиовский. Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. К., 1975. С. 16 – 17. Лист, який наводив Є. С. Шабліовський, цитується повністю за оригіналом.