Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. К., 1990. С. 248.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів. Т. 1. С. 412 – 413.

Там само. Т. 2.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів. Т. 2.

Там само.

Остап Вишня. Твори: в 7 т. Т. 2. К., 1963. С. 43 – 45.

Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 418 – 419.

Валерій Еразмович Фльорковський – український поміщик, власник села Кирилівки (у 50-х р. XIX ст.). Через Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим Шевченко клопотався перед Фльорковським про звільнення своїх родичів з кріпацтва. За дорученням цього Товариства до Кирилівки приїжджав М. Д. Новицький, який вів переговори з поміщиком. 19.VI.1860 р. Фльорковський опублікував у «Киевском телеграфе» лист до голови Товариства про умови звільнення родичів Шевченка. 27.VII.1860 р. поет відповів йому і запитав про ціну за землю. Цей лист, а також умови між своїми родичами Шевченко надрукував у журналі «Народное чтение» (1860, № 2). Згодом опубліковано відповідь поміщика та умову між ним і поетовими родичами про їхнє звільнення від кріпацтва без землі. Ім’я Фльорковського згадується в листах Шевченка до В. Г. Шевченка, а також у спогадах М. Лєскова та М. Д. Новицького (Шевченківський словник. Т. 2. С. 307).

Тарас Шевченко. Зібрання творів: в 6 т. Т. 5. С. 421.

Сучасний Звенигородський повіт межує: в головах з повітом Каневським; у ногах його лежить Херсонщина; на захід сонця повіти Чигиринський та Черкаський. Обшир повіту займає ледве 63 квадратні милі; людності на сьому обширі більш 200 тисяч; людність мало що не вся – 90 % українська, православної релігії, хоча за останні 25 років чимало православних перейшло на штундову віру; людність переважно – 85 % прості селяни, з колишніх кріпаків. Панів, щоб признавалися до національності маси народної, нема. Пани – здебільша поляки та «обрусителі» з великоросів або з німців і вельми мало вони піклуються про освіту та добробут народу. Народ живе з хліборобства; ґрунт землі дуже добрий, але ж землі у народу занадто мало. Колись заробляли ще з чумацтва, з бджолярства та садівництва; але тепер все се зникло; чумацтво – натурально – не встояло проти залізниці; малоземелля знівечило садівництво і бджолярство. До того ж великі не в міру податки, темнота і брак впливу людей освічених. А через все оце сучасна маса народна страшенно бідує всіма сторонами свого матеріального і духово-морального побуту.

Кроків.

Петро Гулак-Артемовський, Петро і Феофан Лебединці, Іван Нечуй-Левицький та ін.

Моринці лежать трохи що не біля самої межі Каневського повіту; Кирилівка – трохи на південь, за 6 – 7 кілометрів від Моринець. Осажено оці села не пізніш XVII віку; бо відомо, що р. 1730 в Моринцях було вже 30 дворів посполитих, а в Кирилівці р. 1741 було 130 хат посполитих і 900 людності. Запевне відомо теж, що в обох селах в першій половині XVIII в. були церкви греко-католицької релігії… З початку віку XVIII Кирилівка і Моринці входили до величезного ключа Вільшанського маєтностей хорунжини Яблоновської, потім маєтності ті перейшли до відомого в історії Катерини ІІ Потьомкіна, а від його – до Василя Енгельгардта, що доживав віку і вмер у Вільшаній. Після його Вільшану, Кирилівку і Моринці одідичив нажирований син його Павло Енгельгардт. Перегодом маєтності Енгельгардта, невідомо якою стежкою, перейшли до рук польського пана Еразма Фльоровського (Фльорковського). Останній під кінець рр. 60 збанкротував, добра його пішли на ліцитацію. Кирилівку придбав Микола Терещенко, а Моринці графиня Браницька. Нині в Кирилівці більш 4, а в Моринцях більш 3 ½ тис. людності. В обох селах церкви і школи, але школи, звісно, мовою не народною, а чужою.

Треба зауважити, що опріч Вільшаної, недалеко від Кирилівки і знаменита Лисянка й інші села, де р. 1768 гуляли гайдамаки. В Лисянці хозяйновали ватаги Романченка, Богуна, Джурджі і інші. Трохи далі в сусідніх селах навкруги Кирилівки гуляли ватаги Носа і інші.

Іван Андрійович Шевченко (Грушівський, Швець; 1761 – 1849) – дід Т. Г. Шевченка по батькові, селянин села Кирилівки, кріпак В. В. Енгельгардта. Свідок селянського повстання 1768 р. – Коліївщини. Про це Шевченко згодом розповідав Б. Залеському. В дідовій хаті 1802 – 1810 рр. та після 1816 р. жила родина майбутнього поета. Розповіді діда про Коліївщину – одне з багатьох джерел поеми «Гайдамаки». В епілозі твору поет змалював діда як цікавого оповідача… Намалював його портрет, згадував про нього в повісті «Близнецы» та в листах (Шевченківський словник, том другий, с. 358).