Тарас Шевченко - Листи до А. Лизогуба. 1847 рiк

Крепость Орская. 22 Октяб. 1847.

Добродiю i друже!

На другий день, як од вас поїхав, мене арестували в Києвi, на десятий посадили в каземат в Петербу[рзi], а через три мiсяцi я опинився в Орской крепости в солдатськiй сiрiй шинелi, чи не диво, скажете! Отже воно так. I я тепер точнiсiнький, як той москаль, що змалював Кузьма Трохимович пановi, що дуже кохався в огородах. От вам i кобзар! Позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! Бодай нiкому не довелося так гуляти. А що маємо робить? Треба хилиться, куди нагинає доля. Ще слава богу, що менi якось удалося закрепить серце так… що муштруюся собi та й годi. Шкода, що я не покинув тодi у вас рисунок київського саду, бо вiн i всi, що були при менi, пропали у I.I. Фундуклея, а тепер менi строжайше запрещено рисувать i писать (окром писем), нудьга та й годi, читать хоч би на смiх одна буква i тiї нема. Брожу понад Уралом та… нi, не плачу, а щось ще поганше дiється зо мною. Одiшлiть, будьте ласкавi, моє письмо i адрес мiй княжнi В[арварi] Миколаєвнi, а адрес ось який: в город Оренбург, в пограничную комиссию. Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому з передачею, а цей добрий земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здоровi, низенько кланяюсь Iллi Iвановичу й всьому дому вашому. Не забувайте безталанного Т. Шевченка. Поклонiться, як побачите, од мене Кейкуатовим.

До А. Лизогуба_

К[репость_]_ Орская _

1847. Декабря 11. _

Великим веселiєм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у цiй бусурманськiй пустинi. Спасибi вам, друже мiй добрий, я з самої весни не чув рiдного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим бог велiв розважить мою тяжку тугу в пустинi щирими словами, спасибi вам. Не знаю, чи дiйшов мiй лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октяб[ря], не знаючи, що вас бог занiс аж у Одесу). Жаль i дуже менi вашої маленької, згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсiньке танцює, а Iлля Iванович грає i приспiвує… не скорбiть, може воно добре зробило, що перейшло на той свiт, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготинi лiтом, що там дiється? Де тепер живуть яготинськi анахоретки? Я писав через вас до В. Н., не знаю чи дiйшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажiть їй, як побачите, або напишiть, нехай до мене напише хоч одну стрiчечку, її прекрасна, добра душа мене частенько навiдує в неволi. Бодай i вороговi моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. I до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм – а тепер цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно. Холера, благодарить бога, минула нашу пустиню – а ходила близько. Сажин менi нiчого не пише, не знаю, де вiн дiв мою портфель з рисунками дрiбними, там цiлий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й возьмiть до себе, а ящик з олiйними фарбами нехай собi оставляє. Ви питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я страшно мучуся, бо менi запрещено писать и рисовать, а ночi, ночi! Господи, якi страшнi та довгi!.. та ще й у казармах. Добрий мiй друже! голубе сизий! Пришлiть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий i хоч один пензель Шарiона. Хоч iнколи подивлюся, то все-таки легше стане. Просив я В. Н., щоб менi книжечок деяких прислала, а тепер i вас прошу, бо опрiче бiблiї нема й однiї лiтери. Якщо найдете в Одесi Шекспiра, перевод Кетчера або "Одиссею", перевод Жуковського, то пришлiть ради розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурiю. Послав би вам грошей на все сiє, так дасьбi. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шлiть на моє iм'я. Та бога ради напишiть що-не-будь про В. Н. i про Глафiру Iвановну, та поклонiться од мене Iллi Iвановичу, Надеждi Дмитрiєвнi i всьому дому вашому. Бувайте здоровi, не забувайте щирого свого i безталанного Т. Шевченка.

Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.

1848 рiк

До А. Лизогуба_

К[репость]Орская, _

1848 Февраля 1-го. _

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг.- Отак тепер i зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони подiлись! Чи не вимерли, крий боже? Нi, здравствують, та тiльки одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радостi – так що ж, недогадливi.

З превеликою радостiю i дякою прийняв я лист ваш уже другий, написаний 31 декабря.

Бог вам заплатить за вашу щирость i за вашу ласку.