Array Folk art (Folklore): Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки

Не було що Сонцю всупереч сказати, дало воно орачеві золоте руно і відпустило його.

Приніс він золоте руно цареві.

Утратив цар надію забрати дружину орача. Покликав радників, запитує:

– Як тепер бути?

Сказали радники:

– Пошліть його на той світ, нехай принесе перстень, що ваша мати з собою забрала.

Викликав цар хлібороба, каже йому:

– Підеш на той світ, принесеш перстень, що його моя мати з собою забрала.

Пішов зять Сонця до своєї дружини, радиться:

– Цар таки хоче тебе у мене відібрати, на той світ за перснем своєї матері посилає, що робити?

Дала йому дружина яблуко і сказала:

– Покоти це яблучко і йди слідом, приведе, куди треба.

Узяв він яблуко, покотив і пішов слідом.

Котиться яблучко, котиться і викотилося на одну лісову галяву. На галяві стоїть олень, рогами в небо упирається.

– Привіт тобі! – каже мандрівник.

– І тобі привіт! – відповідає олень. – Куди прямуєш, що тебе сюди привело?

– Іду на той світ. Маю взяти у матері царя перстень, принести йому.

– Може і мені принесеш яке зілля в порятунок. Бачиш, ледве роги ношу – так розрослися.

– Добре, – сказав зять Сонця і пішов далі.

Дійшов до високої скелі, дивиться – стоїть бик на прив’язі. І ні води, ні їдла ніякого, а сам здоровий, товстий, так шкіра на ньому й тріскається.

– З чого це ти такий гладкий?

– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик. – Повернешся – розкажу.

Пішов далі зять Сонця і вийшов до чарівних лугів. Дивиться – духмяна соковита трава, як море, хвилюється, струмки дзюрчать поміж трав, а посередині стоїть на прив’язі бик. Сам худющий, і сороці не увірвати з нього шматочок м’яса.

Здивувався зять Сонця, запитує:

– Чому це ти худий, коли стільки паші і води навколо?

– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав бик, – повернешся – розкажу.

Пішов далі зять Сонця і бачить – лежать на топорищі чоловік і жінка, лежать, прекрасно поміщаються, ще і місце по обидва боки залишається. Здивувався зять Сонця, запитує:

– Як це ви вляглися на топорищі удвох, ще й місце лишилося?

– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

Поминув їх зять Сонця, пішов далі.

Довго йшов чи не довго, дійшов одного місця і знову здивувався. Лежать чоловік і жінка на шкурі буйвола, штовхаються, лаються, за місце сперечаються, ніяк удвох не поміщаються.

Підійшов, привітався, каже:

– Що це з вами, невже на шкурі буйвола удвох тісно лежати?

– Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

Поминув і їх зять Сонця, іде далі. Бачить – набрала стара бабця яєць і зводить з них вежу. Розкладе, підніме трохи над землею, падає вежа, б’ються яйця. А бабця знову збирає лишок і вежу будує.

Підійшов здивований хлібороб, запитує:

– Що це ти, матінко, робиш? Де це бачено, щоб із яєць вежу зводити, і кому це вдалося?

– Іди, повернешся, розкажу, – каже стара.

Пішов далі зять Сонця за своїм яблуком.

Іде, бачить – сидить старенька біля тоне 1 1 Тоне – глиняна піч, врита у землю (має вигляд колодязя, але глибиною не більше двох метрів). На дні її розводять вогонь. Пекар звішується у неї головою і, тримаючись однією рукою за край, прикріпляє тісто до розпечених стінок. . Посадить в тоне білий, як вата, хліб, а виймає чорний, як земля. Здивувався, запитує:

– Чому ти білий хліб кладеш, а чорний виймаєш?

– Туди прямуючих багато бачила, а назад – жодного, – сказала стара, – повернешся – розкажу.

Поминув і її зять Сонця. Йде далі, дивиться – перекинувся чоловік мостом через урвище, усі по ньому ходять, топчуть його ногами.

– Що з тобою? Чому лежиш тут мостом? – запитує орач.

– Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав чоловік, – повернешся – розкажу.

Уже далі на шляху Сонцевий зять нікого не зустрів. Дійшов до царевої матері і каже:

– Ваш син велів повернути йому перстень, який ви забрали із собою.

Віддала йому царева мати перстень і сказала:

– Візьми, віддай моєму синові і скажи йому від мене: «Будь ти проклятий за те, що і тут не даєш мені спокою і тривожиш мене, хай твої радники тебе з’їдять!»

Запитав потім Сонцевий зять:

– Бачив я по дорозі оленя, роги у нього до неба доросли, ледве носить їх, чи не навчите, як допомогти йому?

Сказала вона:

– Хай нап’ється олень травневої води, легше йому стане.