Анатолій Шиян - Котигорошко

2-а сестра. І ти не боїшся Змія? Він же тебе з'їсть.

Котигорошко. А може, і не з'їсть. А ти хто така?

2-а сестра. Я була одна дочка у батька й матері, та мене Змій украв, а шестеро братів пішли визволяти.

Котигорошко. Де ж вони?

2-а сестра. Закинув їх Змій до темниці, там вони й на попіл потрухли.

Котигорошко. Як же тебе, дівчино, звати?

2-а сестра. Оленкою.

Котигорошко (кидається до неї). Ти? Оленка? Сестрице моя рідна! Я ж тебе прийшов визволяти!

2-а сестра. Де тобі визволити! Шестеро не визволили мене, а то щоб ти сам!.. (Оглядає його). Я була у батька та матері найменша.

Котигорошко. А тепер я меншенький. Я все тобі розкажу. А зараз дай мені, сестрице, чогось гаряченького, бо дуже зголоднів.

2-а сестра. А чому ж ти ласощів не береш? Котигорошко. Я до них не звик. Мені борщу або каші. 2-а сестра. Добре. Зараз винесу. (Вибігла).

Гойдається біля криниці калинове гілля, промовляє Оленчин голос: “Не сестра вона тобі, не рідна.

Ти не пий тут і не їж нічого. Ти виріж із мене сопілку та заграй — всю правдоньку будеш знати”.

Котигорошко. Зроду не чув, щоб калина людським голосом промовляла.

Той же голос: “Я не калиною зростала, я була колись дочкою у батька та матері”.

Входить 2-а сестра з мискою, ложкою та окрайцем хліба.

а сестра. Їж, братику, та швидше, бо скоро сюди Змій прилетить.

Котигорошко. А дай мені, сестрице, ножа.

2-а сестра. Нащо він тобі? Ти ж просив їсти? Котигорошко. Я потім їстиму. Дай ножа!

2-а сестра. Не розумію, нащо тобі ніж? (Дає ножа). Котигорошко. Сопілку виріжу. (Вирізує).

2-а сестра. І для чого тобі, братику, тая сопілка? (Стежить, як він майструє).

Котигорошко. Гратиму зараз. (Взяв до рота, сопілка заспівала. Під час співу калина освітлюється сильніше).

Ой помалу-малу, мій братику, грай,

Та не врази мого серденька вкрай,

Мене, молодую, із світу згубили,

У моє серденько гострий ніж встромили.

Щоб б це воно значило, що калинова сопілка так промовляє?

2-а сестра. Не вір! Неправду та сопілка промовляє.

Котигорошко. Ану, ти заграй.

2-а сестра. Не хочу й до рук її брати.

Котигорошко. Грай! (Наказує). Грай!

2-а сестра. Коли ти вже хочеш та просиш… (Взяла до рук сопілку і тільки притулила її до губів, як сопілка заспівала).

Ой помалу-малу, душогубко, грай

Та не врази мого серденька вкрай.

Кидає сопілку). Неправду вона вимовляє, неправду… Я не душогубка, я твоя сестра Оленка…

Котигорошко (грізно). Грай.

2-а сестра. Не хочу й до рук її брати… Не хочу!

Котигорошко (грізно). Грай.

2-а сестра. Ну, добре. (Притулила сопілку до губів. Освітилась калина яскравіше).

Ой помалу-малу, душогубко, грай,

Та не врази мого серденька вкрай.

Мене, молодую, ти з світу згубила,

У моє серденько гострий ніж встромила.

Котигорошко. Так це ти мою сестру Оленку із світу звела?

2-а сестра (падає навколішки). Не вбивай… Пожалій… Я всю правду тобі розкажу!

Котигорошко. Веди, показуй, де Оленчина могила.

2-а сестра. Немає могили, її тіло спалили, і попіл той вітер розвіяв.

Котигорошко. Не вірю тобі, Зміївно, не вірю. Ось мені сопілка правду скаже. Скажи, сопілонько, де мені сестрицю Оленку шукати?

Заспівала сопілка.

Ой помалу-малу, мій братику, грай,

Від Водяника мене виручай.

Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,

Я за матінкою рідною журюся.

Хто це такий Водяник? Якою дорогою йти до нього? Як мені визволити Оленку?

2-а сестра. Водяник-смертоносець — Зміїв брат. Ані доріг, ані стежок до нього нема. Чи попливеш на човні, чи на кораблі — він здійме бурю, розіб'є твій корабель. До його царства водяного добратися не можна.

Котигорошко. Ні, Зміївно, доберусь я і до Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?

2-а сестра. Брати? їх давно вже на світі нема. Пропали вони в цій темниці.

Котигорошко. Де ключі? Я сам хочу глянути.

2-а сестра (з надією). Ключі? Вони там… У палаці… Я тобі Їх зараз винесу.

Котигорошко. Добре. Я почекаю.

а сестра зникає.

Позирає на двері). Втекла. (Підходить до темниці, гукає). Агей, брати мої, озовіться! (Слухає). Я ваш рідний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з неволі визволяти. Чи ви ще живі, озовіться!

Чути голос: “Живі. Двері відмикай, нас на волю випускай”.

Чую, живі мої брати, живі. Набрехала мені Зміївна. Що ж робити? (Пробує замки). Міцні. Без ключів їх не відкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де його розшукати? Ага! (Виймав

перстень). Спробую бабусин подарунок. (Перекинув з лівої руки на праву). Хочу я, щоб зараз же мені тут був коваль з ключами,