Анатолій Шиян - Котигорошко

Шум стихає.

Біжу-й-не-набіжуся. Дивіться, дивіться, сюди йде.

Вернидуб. Нехай іде. Я дуже злий на нього. Он скільки літ найкращих він одібрав у мене. Цього я не прощу йому і буду битися з ним не на життя, а на смерть.

Вернигора. І я з ним битимуся знову.

Всі. Всі будемо битися.

Котигорошко. Ні, брати мої, зі Змієм говоритиму я сам. А ви йдіть он туди, щоб Змій вас навіть не бачив.

Вернидуб. Ми б підсобили тобі, брате.

Вернигора. Допомогли б.

Котигорошко. Ні, ні, я сам… Я хочу з ним зустрітися віч-на-віч.

Крутивус. Будь обережним, брате, і Змія стережись.

Котигорошко. Добре, добре…

Вернидуб. Я бився з ним, і він мене переміг.

Вернигора. І я бився з ним — він і мене переміг.

П'ю-і-не-нап'юся. Коли потрібна буде наша допомога, — гукнеш. Ми всі одразу прийдемо сюди.

Котигорошко. Гаразд.

Біжу-й-не-набіжуся. Не забувай про нас. Лиш тільки свиснеш, ми всі зразу з'явимось сюди.

Котигорошко. Спасибі, брате!

Коваль. Гуртом би вдарити на Змія.

Всі. Не забувай же, ми будемо недалечко. Ти тільки знак додай…

Котигорошко. Спасибі вам, брати, спасибі.

Їм-і-не-наїмся. Я теж з вами… Я боюсь тут залишатися… (Спиняється біля Котигорошка). Брате, а чи немає в тебе хоч сухарика?

Котигорошко. Нема.

Всі виходять. Котигорошко сідає під калиною. За сценою чути голос Змія:

“Чую, чую, людським духом пахне”. Входить Змій.

Йде йому назустріч). Ти не помилився. Люди тут є.

Змій. Агов, хлопче, чого тобі тут треба?

Котигорошко. Тебе, коли ти є той самий Змій, що полонить людей, кров'ю людською впивається.

Змій. Ха-ха-ха! Це я!

Котигорошко. Довго тебе шукав. Хочу розпитатися, хочу сестру визволити з неволі.

Змій. Ха-ха-ха! Про сестру думаєш, а знайдеш тут зараз свою смерть. Я з твого серця крові наточу й нап'юся. Признавайся, хто ти є, бо зі мною може мірятися силою тільки Котигорошко. Та він іще молодий і живе так далеко, що сюди і ворон його кісток не занесе.

Котигорошко. Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам прийде.

Змій. Хотів би я глянути на твою силу.

Котигорошко. Ти спершу покажи свою силу.

Змій. Ось моя сила. (Бере в руки камінь). Сам бачиш, — камінь твердий, а дивися, що з нього зараз буде. (Здавив, посипався тільки порох).

Котигорошко. Е, це дурниці! Здави так, щоб з нього юшка потекла. (Здавлює камінь, біжить вода). Отак дави, отак-о!

Змій. Ану, хто сильніше засвище? (Свиснув, аж з дерев листя посипалось). Послухаю тебе.

Котигорошко. Зажмурся, бо коли я свистітиму, то в тебе очі можуть на лоба повилазити.

Змій заплющує очі.

Свистить і палицею б'є Змія). А що, Змію, чи добре свищу?

Змій. Правду кажеш. Мало очі не повискакували. Ну, тепер бачу я, недарма ти нахвалявся. А перед тим як битись, я мушу знати, хто ти є.

Котигорошко. Я — Котигорошко.

Музика.

Змій (придивляється). Котигорошко. Впізнав… (Відступає вражений, зводить руки догори, кричить). Ти світу сонця більше не побачиш!

Котигорошко. (перекидає перстень з лівої руки на праву, сміється). А що, Змію, не діють твої чари?

Змій (знітившись). Може, будемо миритись?

Котигорошко. Ні, будемо битись!

Змій. Ну, бий ти першим.

Котигорошко. Ні, бий ти першим!

Починається двобій.

Змій (знесилившись). У тебе є батько?

Котигорошко (б'є його). Є!

Змій. А воли в нього є?

Котигорошко (ще удар). Є!

Змій. Він ними орав?

Котигорошко. (ще міцніший удар). Орав.

Змій. А давав волам перепочити?

Котигорошко. (збиває Змія з ніг). Давав.

Змій. Давай і ми перепочинемо.

Котигорошко. Давай!

З'являється 2-а сестра, одягнена під стару бабу.

а сестра (тихо). Брате Змію, отруєну стрілу тобі даю. Убий його, убий!

Котигорошко. Хто вона? Хто оця жінка стара? А може, й не стара? Я зараз подивлюсь на неї.

2-а сестра (здіймає хустку). Що, пізнаєш тепер? (Втікає).

Змій швидко витягає з торби лук і пускає стрілу. Котигорошко вчасно відхиляється.

Чути голос 2-ї сестри: “Брате… ти вбив мене… убив…”

Котигорошко. Вмирай, душогубко, вмирай!

Змій (погрожуючи). Я тебе зі світу зведу!

Враз темніє. Шумлять дерева, падає листя. В небі пропливає чорна тінь Змія.

Котигорошко (кричить). Що, злякався? Втікаєш? Та знай, я і під землею тебе розшукаю… За кривду людську, за сестру мою Оленку помщуся!

Завіса

Ліс. Галявина. В дуплі старого дерева горно. В освітленні горна в чорному шкіряному фартусі коваль Максим гострить меч. Він не помічає дітей, які, ховаючись між деревами, стежать за його роботою.