Анатолій Шиян - Котигорошко

Котигорошко. Я все зроблю, аби визволити сестру мою Оленку і всіх невільників, що мучаться у Змія.

Бабуся. Запам'ятай же все, що я тобі сказала. Запам'ятай! (Виходить).

Входить коваль з казанком води.

Котигорошко. Здрастуйте, дядьку Максиме!

Коваль. Здрастуй, Котигорошку!

Котигорошко. Чув я, меч мій вже готовий.

Коваль. Нагострити його треба, та можна й воювати. А чому сам прийшов? Де твої брати? (Ллє у корито воду).

Котигорошко. Над річкою у лозах. Дядьку Максиме, то, може, ми зараз будемо гострити меч?

Коваль. Давай! (Розкидає гілля, виймає звідти меч, несе до точильного каменя). Буде він гострий як бритва.

Починають гострити. З'являється Зміїв слуга, підкрадається до коваля.

Слуга. Ага, піймався, ковалю! Тепер нікуди не втечеш від мене. Змій велів доставити тебе навіть мертвого, а я живого приведу.

Коваль. А нащо я Змієві потрібний?

Слуга. Ти цей меч на кого скував, га? На кого ти скував його? На Змія? Говори!

Коваль. Брехати не люблю і критися не буду. На Змія меч скував.

Слуга. А тепер його разом з тобою доставлю Змієві. Хай ним голову зітне. (Пробує підняти меч, але не може). Важкий… Ну що ж, я тут його лишу. Ніде не дінеться. Потім волами одвезу. (До коваля). Іди.

Коваль. То що ж мені так по-дурному доведеться помирати? Не згоден я на це.

Слуга. Іди, коли тобі наказую.

Котигорошко (бере меч. Налітає, як вихор, хапає діда за бороду). Що скажеш ти тепер? От я візьму і оцим мечем зітну тобі голову.

Слуга виривається, залишивши в руці Котигорошка одірвану бороду, з лементом тікає.

Коваль. Бач, як чкурнув він звідси. Треба й нам втікати, бо прибіжить до Змія, а той як гляне, як мотне головою, як тупне ногою, як закричить, як заверещить: “Де бороду подів?” Прилетить сюди відразу.

Котигорошко. Хай прилітає. Я його зустріну, а ти, ковалю, йди до братів моїх, з ними побудь.

Коваль. Чого ж мені йти? Може, тобі треба підсобити.

Котигорошко. Іди, іди. Я хочу з ним зустрітися віч-на-віч. Коли сутужно буде — свисну, і ви з'явитеся всі.

Коваль виходить. Кує зозуля.

Зозуле, зозуле, скажи, скільки літ мені на світі жити?

Кує один раз.

Чому ж так мало? Еге, та зозулю хтось сполохав.

Сам по собі починає хитатися кущ з дивними квітами.

Розгортає його). Бач, не помітив я, що тут криниця лісова. А вода яка в ній чиста і прозора. Нап'юся. (Але не п'є). Радила мені бабуся… (Підіймає над зрубом меч).

З'являється в білому вбранні 1-а Змієва сестра.

а сестра. Спинися, не вбивай! Не вбивай!

Котигорошко. Хто ти така?

1-а сестра. Невільниця.

Котигорошко. Як ти потрапила сюди, дівчино?

1-а сестра. Змій затруїв воду, примусив мене чатувати на тебе. Він знав, що ти прийдеш сюди, і, може, захочеш напитися з цієї криниці.

Котигорошко. Дивись мені в очі.

1-а сестра. Не все ще я сказала… Я на дні морському жила у Водяника-смертоносця за наймичку. Але Змій забрав мене звідти і примусив чатувати на тебе. Не винна я ні в чому. Десь живуть у селі мої батько та мати. Та ще десь є шестеро братів. Чи живі вони, — не знаю, бо їх колись полонив Змій і вкинув до темниці.

Котигорошко. Як тебе звати, дівчино?

1-а сестра. Оленка. Чула ще я розмову Водяника-смертоносця зі Змієм і довідалась: десь є у мене найменший брат, Котигорошко, але я його зроду і в вічі не бачила.

Котигорошко. Оленка! Невже це про тебе мені сопілка промовляла? І ось зустрілись ми так дивно… Скажи мені, чи справді ти невільниця?

1-а сестра. Бачиш, очі мої ясні.

Котигорошко. Очі в тебе справді ясні. (Дістає з торби сопілку).

1-а сестра. Дай же я гляну на тебе, щоб потім усім людям могла розповісти, який ти є, яке серце в тебе добре.

Котигорошко. Який же я?.. Звичайний собі хлопець.

1-а сестра. Ой ні. Ой, не звичайний! Я хочу знати твоє ім'я.

Котигорошко. Іваном звуть та ще Котигорошком прозивають.

1-а сестра. Ти? Котигорошко? Це правда? Так ти ж мій брат. Мій рідний брат… (Кидається до нього, щоб обійняти, але Котигорошко дає їй сопілку).

Котигорошко. Мене вже раз обдурила дівчина. Хочу правду знати. Грай!

1-а сестра. Братику, ти мені не віриш? Я ждала тебе стільки літ.

Котигорошко. Грай!

1-а сестра (притулила до рота сопілку. Почувся голос Оленчин).

Ой помалу-малу, душогубко, грай… (Дивиться з жахом на сопілку). Що? Що це? Як сміє вона таку неправду вимовляти? Візьми, візьми!

Котигорошко (суворо). Грай! Я хочу знати, хто ти е насправді.

1-а с е ст р а. Я бідна дівчина-полонянка. Я в неволі була. Я додому…

Котигорошко. Грай! (Підводить руку з шаблею).