Анатолій Шиян - Котигорошко

Котигорошко. Мамо, а чому ви звете мене так — Котигорошком? Адже ім'я моє Іван, а всі кличуть Котигорошко та Котигорошко.

Мати. Отож як трапилося в нас горе, що не стало ні Оленки, ні синів моїх, пішла я до річки. Стою над водою, дивлюсь, виглядаю, чи не пливуть вони човном, бо річка ця в море тече, а десь там, над морем синім, живе Змій ненажерливий… Стою та гірко плачу. Коли де не візьмись вітер, здійняв хвилю на воді, вихрить курявою по дорогах, котить горошину. Підняла я тую горошинку, принесла додому, посадила в себе на городі. Виріс з неї отакенний кущ — густий та рясний. А на тому кущі тільки один стручок, а в тому стручку тільки одна горошина якась незвичайна, бо коли вечір настає, то вона вся так і засяє, мов лісовий світлячок. Тобі тоді ще й двох років не було. Підійшов ти до куща, зірвав стручок, випала з нього ота дивна горошина, а ти догнав її та з'їв. Від того й прозвали тебе…

Котигорошко. Котигорошком… Котигорошком. Мамо! (Надія раптом спалахнула в його оченятах). Мамо, а може, наша Оленка ще жива? Може, брати мої у неволі томляться, на злого Змія роблять?

Мати (з виразним сумом). Хто ж до нього добереться? Хто його здужає? Старі люди кажуть — тяжкий до нього шлях, тяжкий і небезпечний.

Вбігають діти.

Батько. Агов, сину, а йди-но сюди, щось покажу тобі.

Котигорошко (підходить). Що покажете?

Батько. Бачиш?

Котигорошко. Камінь.

Батько. Камінь-то камінь, та глянь, сину, який він великий! Це ж нам тут криниці не викопать, коли його звідси не забрати. Ось я людей гукну, хай допоможуть.

Котигорошко. А може, не треба, тату? Може, самі впораємось?

Мати. Ой ні. Де там його вам підійняти.

Батько (гукає). Агей, сусіди, а йдіть на хвилинку. Куме Павло! Куме Грицько! Степане! Микито! Агей! Ходіть-но сюди!

Сходяться чоловіки, жінки.

Сусіди. Що тут у тебе?

Батько. Та камінь. Сам не виверну, може, гуртом якось.

Ану, беріться!

Пробують.

Ану, ще раз, дружніше візьмемось!

Скидають свити, пробують знову.

Сусіди. Бачу я, нам цього каменя не викинути. Тут треба пару добрих волів запрягти…

— Та й то чи витягнуть.

— Без волів навіть з місця не зрушимо.

Котигорошко. А дайте, тату, я попробую.

Батько. І не пробуй. Де це видано, щоб у твоїх літах…

Всі сміються, але сміх уривається, коли Котигорошко вивертає камінь, бере на руки.

Мати (злякано кричить). Сину!.. Ой сину, що ти робиш? Покинь, бо розчавить тебе. Сусіди. Покинь!

— Підірвешся!

— Скалічиш себе!

Котигорошко. І чого це ви так злякалися? Він не важкий для мене. Ось я його віднесу звідси, та й хай собі котиться до річки.

Батько (здивовано). Камінь… Такий камінь підійняв.

Входить Капшивий дід, обвішаний торбами.

Дід. А подайте милостиню старому, немічному… Подайте. не минайте…

Котигорошко. Почекайте, діду, ось камінь віднесу. (Несе, кидає).

Чути, як загуркотіло.

Сусіди. Радій, мати, що такого сина маєш.

— Лицар зростає в тебе.

— Коли б мені отакого сина.

— Це наш захисник росте.

— Жили по сусідству, а й досі не знали, що в хлопця така сила богатирська.

Мати. Люди добрі, я й сама не знала.

Сусідка. І звідки вона в нього взялася?

Мати. Мабуть, від отієї дивної горошини, що він її з'їв маленьким.

Входить Котигорошко.

Мати (обмацує його). Цілий… не ушкоджений… Руки теж цілі, плечі… голова…

Котигорошко (до жебрака). Зараз, дідусю, щось вам винесу. Почекайте. (Побіг до хати).

Старого оточили люди.

Сусідка. Здалеку йдеш, жебраче?

Дід. Ой, здалеку. Ходжу по землі, прислухаюся, до горя людського придивляюся.

Батько. І що ж ти, діду, побачив, що почув?

Дід. Коли б сльози зібрати народні — повноводної ріки не було б на світі. Плачуть сироти, плачуть вдови, плачуть матері. Проклинають Змія, ждуть богатиря. Та на світі ще немає такого молодця, який би міг помірятися з ним своєю силою.

Сусідка. Не кажи, діду. Росте такий богатир.

Котигорошко (вибігав з окрайцем хліба). Візьміть, дідусю!

Дід. А де ж той богатир?

Сусідка. Та оцей хлопчина, що стоїть перед тобою.

Дід (розглядає Котигорошка). Звати ж тебе як?

Котигорошко. Та ім'я моє просте — Іван, а прозивають Котигорошком. Беріть же, діду, окраєць.

Дід. Спасибі, сину, за твоє добре серце, що бідним людям "е відмовляєш. Хай тобі сили прибавиться. Я по землях ходитиму, я людям говоритиму: у такому-то селі, у таких-то батьків росте син-богатир, який, може, колись піде воювати зі Змієм.

Котигорошко. А піду! Неодмінно піду!

Дід. І здолаєш його?

Котигорошко. Не знаю. Пролітав оце він над селом. Листя з дерев обсипалось. А який з себе Змій — так і не довелось побачити.