Анатолій Шиян - Котигорошко

Крутивус. Ми тебе на полі ждали…

Вернигора. Чому ти опинилась тут?

Вернидуб. Ти, певне, збилася з дороги?

Їм-і-не-наїмся. А де ж сніданок наш? Я їсти хочу.

Оленка. Нема. (Крізь сльози). Нема сніданку, відняли.

Всі. Хто?

Оленка. Ой братики! Тут злі, недобрі люди живуть.

П'ю-і-не-нап'юся (оглядає палац). Цікаво знати, хто ж вони, ті люди?

Оленка. Вони мені пальці виламували.

Їм-і-не-наїмся. Що?

Крутивус. Покажи. Оленка. І тут болить… (Показує руки). І тут, і тут…

Вернидуб. Провчити треба.

Вернигора. Таку малу зобидили. Цього простити не можна.

Їм-і-не-наїмся. Я провчу… Я зараз… (Засукує рукава).

Роз-ме-та-аю!! На частки роз-деру!.. Веди, показуй, хто забрав сніданок? Хто посмів таке вчинити?

З'являються Змієві сестри.

а сестра (сміливо й нахабно). Це вчинила я!

2-а сестра. І я!

Крутивус. А чиї ж ви є?

П'ю-і-не-нап'юся. Цікаво знати, хто живе в цім палаці розкішнім?

1-а сестра. Живе в нім Змій, а ми його сестри.

Їм-і-не-наїмся (здивовано і водночас жахливо). Що-о? Тут живе Змій? (Ховається за спину Вернигори).

Крутивус (до Їм-і-не-наїмся). Чого боїшся? Знеславлюєш себе і весь наш рід. Соромся, брате!

Вернигора. Ну, стань як слід.

Їм-і-не-наїмся. Я… Я стою… (Увесь тремтить і шукає очима, куди б заховатись).

П'ю-і-не-нап'юся. Цікаво мені знати, тут живе Змій той самий, що людей до себе в неволю заганяє?

1-а сестра. Так. Той самий.

Оленка. Боюсь…

Їм-і-не-наїмся. Я теж боюсь.

Крутивус. А чим же ви довести можете, що все це правда?

1-а сестра. Чим довести? (Припадає до каменя). Чую…

2-а сестра. Що чуєш, сестро?

1-а сестра. Чую, чую, стугонить земля.

Їм-і-не-наїмся. Поки є час — втікаймо. Я… я не хочу зустрічатися зі Змієм… Він мені зовсім не подобається.

Вернигора. Не думав я досі, що ти такий боягуз.

Вернидуб. Тремтиш… Чого тремтиш?

Їм-і-не-наїмся. Я?.. Я… не трем-ч-чу… Я… я…

П'ю-і-не-нап'юся. А мені цікаво на Змія глянути, який він є.

Крутивус. Коли вже ми прийшли сюди, то глянемо.

2-а сестра. Що чуєш, сестро?

1-а сестра. Чую… чую… Стугонить земля. Повертається додому Змій.

Їм-і-не-наїмся (тремтить ще дужче, потім підбігає до Крутивуса). Ти старший брат… Ти чув? Уже повертається. Хіба не знаєш, скільки людей він загубив, скільки загнав до себе в неволю? Чого ж стояти нам? Втікаймо краще. (До П'ю-і-не-нап'юся). Тут пити не дадуть. (До Біжу-й-не-набіжуся). Тут побігати не дадуть. (До Оленки). На вулицю не пустять гратися.

Оленка. Боюсь… Ходімо звідси. (Озирає братів, а ті, ображені поведінкою Їм-і-не-наїмся, суворо мовчать).

Їм-і-не-наїмся. Не хочете? Тоді я сам! Я сам втікатиму. (Поривається бігти, а йому дорогу заступає звір. З жахом відступає назад).

Крутивус (насмішкувато). Що, не пускає?

Їм-і-не-наїмся. Не… не… пускає… (Біжить в інший бік — те саме. Звертається потім до сестри Змія). Скажи, дівчино, чи є тут така стежка, якою б можна було вийти звідціль? Я тобі кільце ковбаси принесу або… шмат сала… або часнику ось дам.

1-а сестра. Стежок нема. Вийти звідси неможливо.

Їм-і-не-наїмся (з жахом). То що ж робити? Що? (Сідає, плаче). Ой ма-мо!

Вернидуб (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сідай отут і жди.

Їм-і-не-наїмся. Що ти мене садовиш? Я не хочу сидіти… Не хочу із Змієм зустрічатись.

Вернигора (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-і-не-наїмся (злякано). Сиджу… (Сідає).

2-а сестра. Що чуєш, сестро?

1-а сестра. Чую, чую — дужче стугонить земля.

Біжу-й-не-набіжуся (теж приклав вухо до каменя). І я чую.

Оленка (позираючи на братів). Може, втечемо? Крутивус (заспокоює її). Не бійся, сестричко. Ми тебе зобидить не дамо нікому.

Чути могутній посвист, тупіт копит. Падають з дерев окремі листочки.

а сестра. Прибув наш брат.

За сценою чути голос Змія: “Чую, чую — людським духом пахне”. Входить Змій.

Їм-і-не-наїмся. Пропав… Кінець… Рятуйте! (Ховається під грибком).

Змій. Оленка тут? Ого, та не сама, з братами! (До Верни-гори). Як тебе звати?

Вернигора. Вернигора. Можу гори розсувати. Змій. Чув про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Вернидуба). А тебе як звати?

Вернидуб. Вернидуб. Можу дерева з корінням вивертати.

Змій. Чув і про тебе. Та моя сила більша за твою. (До Крутивуса). А ти, мабуть, серед них найстарший? Твоє ім'я?

Крутивус. Крутивус. Можу воду спинити, по сухому дну річки переходити… І річки, й озера.

Змій. Не повірю, доки сам того дива не побачу. (До П'ю-і-не-нап'юся). А ти хто?

П'ю-і-не-нап'юся. Я? (Хильнув з барильця і пішов на Змія, той аж відсахнувся з переляку). Я? Хочеш знати, хто я? Я — П'ю-і-не-нап'юся. (Наступає на Змія, той відступає).