Анатолій Шиян - Котигорошко

З'являються Змієві сестри.

а сестра. Здрастуй, дівонько, здрастуй, голубонько.

2-а сестра. А куди це ти йдеш? Які гостинці несеш?

Оленка. Це не гостинці. Несу братам сніданок, та збилася з дороги. Може, ви мені стежку покажете, як на поле потрапити?

1-а сестра. Покажемо. Зажди, відпочинь трохи. (Розглядає її). Як же тебе, дівонько-голубонько, звати?

Оленка. Та Оленкою.

1-а сестра (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до нашої хати.

Оленка. Хай іншим разом, а зараз мені часу нема. Вже брати мене, мабуть, ждуть-виглядають, чому це я до них не йду. Покажіть же мені, дівчата, ту стежку, якою на поле можна вийти.

1-а сестра. Та зайди, Оленко, хоч на хвилинку.

2-а сестра. Відпочинь трохи, погостюй.

Оленка. Рада б гостювати, так часу ж нема. Ждуть мене в полі брати. (Глянула на сестер). Я бачу, ви не хочете мені стежку показати, то я сама її знайду. (Хоче йти. але дорогу їй заступає 1-а сестра).

1-а сестра. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль.

Оленка. Я ж поспішаю. Я дуже поспішаю. (Іде в інший бік, але дорогу їй заступає 2-а сестра).

2-а сестра. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль. (Забрала з рук Оленчиних вузлик). Ми тебе не випустимо!

Оленка. Як це не випустите?

1-а сестра. А так. (Хапає її за руки, починає їх ламати).

Оленка. Ой, болить, болить!

2-а сестра. Будеш нас слухатись? Будеш тихенько сидіти?

Оленка. Пустіть мене, пустіть!

2-а сестра. Знай, вибратися звідси не можна. Чи підеш ти цією дорогою, а чи стежкою, чи так, чи отак — скрізь тебе зустріне смерть.

Оленка (плаче). Ой, куди ж це я потрапила? Та що зі мною тепер буде? Мамочко моя рідненька…

1-а сестра. Не плач, бо скоро повернеться наш брат, а сліз він не любить. Сядь отут і сиди.

2-а сестра. Не думай тікати, бо все одно нікуди не втечеш. Хто сюди потрапить — назад уже не повертається. Ходім, сестро, підігріємо для брата сніданок.

Виходять.

Оленка (озирається). Ніде нікого. (Біжить в один бік, де стоїть пеньок. І раптом цей пеньок перетворюється в дивовижного звіра. З жахом кидається в другий бік, де росте кущ трави, але трава ця несподівано перетворюється в грізну пташину з трав'яними крилами і гадючою головою. Відступає до моря, схиляється на камінь, плаче). Мамочко… рідненька!.. Мамо-Мамо!..

Звір знову стає пеньком, а пташина травою. Вбігає Біжу-й-не-набі-жуся.

Біжу-й-не-набіжуся (помітив Оленку). Розшукав. Сестричко, що з тобою? Чого ти плачеш?

Оленка (радісно). Братику! (Кидається до нього). Біжу-й-не-набіжуся. А ми тебе ждемо та ждемо. Де це наша Оленка? Чого вона з сніданком так забарилася? Кажуть мені брати: “Ти швидко бігаєш, ану помчи та довідайся, в чому справа?” Я і помчав…

Оленка. Ой братику! (Озирається). Тут злі, недобрі люди живуть… Вони мені руки викручували…

Біжу-й-не-набіжуся. Як то викручували? За що? (Помітив, що в руках Оленки немає нічого). А де ж наш сніданок?

Оленка. Забрали… Не пускають мене, кажуть: “Чи так підеш, чи отак — все одно буде тобі смерть”.

Біжу-й-не-набіжуся. Ось я їм зараз покажу, як сестричку нашу кривдити та залякувати. І сніданок відберу назад. (Поривається йти).

Оленка його не пускає.

Оленка. Не йди… Прошу тебе, братику, бо вони й тобі можуть зробити щось лихе. Не йди, послухай.

Біжу-й-не-набіжуся. От дурненька. Чого ж ти боїшся? Чого так тремтиш?

Оленка. Страшно мені. Страшно тут…

Біжу-й-не-набіжуся. Ну, то біжімо звідціля! (Хоче бігти).

Його зупиняє Оленка.

Оленка. Ой братику, туди не можна, там звір страшний… Біжу-й-не-набіжуся. Який звір? Нікого я не бачу. Біжімо! (Тягне її за руку).

Дорогу заступає звір. Біжу-й-не-набіжуся мчить у протилежний бік — дорогу заступає пташина з гадючою головою.

Оленка. Я ж казала. Не випускають. Що ж ми тепер будемо робити?

Біжу-й-не-набіжуся. Доведеться нам ждати братів. Слід від борозни обов'язково їх приведе сюди.

Чути крик братів: “Оленко-о-о!”

Оленка (радо). Здається, йдуть мої брати. Я вже їх бачу. Біжу-й-не-набіжуся. Я ж казав, що прийдуть.

Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус, Їм-і-не-наїмся з вінками цибулі та часнику, з великою ложкою. П’ю-і-не-нап'юся, обвішаний пляшками, є і барильце, е і кварта при ньому.

Оленка. Прийшли… Прийшли мої брати! Тепер мені не страшно.

Біжу-й-не-набіжуся. Я ж казав, що прийдуть.

Крутивус (озирається). Такого дива ще зроду я не бачив. На борозні он який вітер дме, а тут навіть лист не ворухнеться.

Оленка. Братики!

Всі. Сестричко!

Оленка. Коли б ви знали, що трапилось зі мною.