Як ї чому

— Ти розсердишся. І мама теж. Ні, треба придумати якусь іншу картинку для шо. А давай намалюємо плямисту гадюку, яка не сичить — ссс! — а шипить — шшш! Га?

— Я не знаю, як малювати плями, — сказала Теффі.— Та й ти, коли поспішатимеш, можеш забути про них. Я подумаю, що ти намалював со, а насправді то буде шо, і мама все одно спіймає мене і накаже розвішувати шкури. Ні! Краще вже намалюємо ці самі бридкі жердини, щоб не було ніякої помилки. Зараз я надряпаю їх. Ось глянь:

І Теффі нама лювала таке:

— Мабуть, так буде безпечніше. І жердини точнісінько такі, як наші,— сказав усміхаючись тато. — Тепер я скажу тобі ще одне слово, де є жердини.

Наприклад, ші. Адже мовою племені Тегумая це означає остень. Правда ж?

І він засміявся знову.

— Не дражни мене, — сказала Теффі, згадавши про свою картинку, через яку так перепало бідолашному Незнайомцеві.— От спробуй сам намалювати.

— Тепер ми обійдемося без бобрів і без гір, га? — сказав тато. — Досить лише намалювати пряму лінію — як спис чи остень.

І він намалював ось що:

— Навіть мама тепер не подумала б, що мене вбили, — додав він.

— Не нагадуй про це, тату, прошу тебе. А то мені неприємно. Краще крикни ще щось. Бач, як гарно у нас виходить!

— Ще б пак! — сказав Тегумай і замислився. — Ну, візьмімо тепер, наприклад, ше. Це означає небо.

Теффі намалювала жердини й зупинилась.

— Треба придумати нову картинку для оцього кінцевого звука, так? — спитала вона.

— Ше, ше, е-е-е-е ! — промовив тато. — Та він же схожий на кругле яйце, тільки тонше, пласкіше.

— Тоді давай намалюємо тоненьке кругле яйце, таке тоненьке і трохи пласке, як жабка, що довго-довго нічого не їла.

— Ні,— заперечив тато. — Якщо поспіхом надряпати тоненьке яйце, то ми можемо помилитись і сприйняти його за звичайне. Ше-ше-ше! Краще ось що зробимо: відламаємо шматочок шкаралупи і загнемо її всередину. Тоді видно буде, що звук о ставав усе тонший і тонший — ООО-оо-о! — чуєш? — поки нарешті перетворився на е.

І Тегумай Бопсулай намалював ось що: е

— Ах, як гарно! Навіть краще за худеньку жабку. Давай далі, татуню, — сказала Теффі, дряпаючи й собі акулячим зубом.

Тато знов почав малювати, хоч рука в нього тремтіла від хвилювання.

Нарешті він намалював ось що:

— Ось поглянь сюди, Теффі,— сказав він. — Ти можеш зрозуміти, що це означає тегумайською мовою? Якщо зрозумієш, значить, ми зробили велике відкриття!

— Жердини… продавлене яйце… хвіст коропа і… рот коропа, — перелічувала Теффі.— Шеуа — небесна вода… Та це ж дощ!

В цей час їй на руку впала дощова краплина — день був хмаристий.

— Татку, дощ іде! Це те, що ти хотів сказати?

— Ну звичайно ж! — відповів тато. — І я сказав тобі це, не розкриваючи рота, правда?

— Я б і так здогадалася, хоч і не відразу, але дощова краплина допомогла мені. Зате тепер я вже ніколи не забуду: ше-уа означає — «дощ» або «збирається на дощ». От молодець, татуню!

Теффі скочила на ноги й затанцювала навколс свого татка.

— Скажімо, ти пішов з дому вранці, коли я ще спала, і написав сажею на стіні: ше-уа. Я зрозумію, що скоро буде дощ, і візьму з собою свій плащ із бобрових шкурок. От здивується мама!

Тегумай теж підхопився і затанцював (у ті часи татусі не соромились танцювати, як діти).

— Більше того! — вигукував Тегумай. — Більше того! Скажімо, я захочу попередити тебе, що дощ скоро кінчиться і тобі можна прийти на річку, — що ми для цього намалюємо? Спершу скажи це словами по-тегумайському.

— Ше-уа-лас-уа-мару (дощ кінчився, до річки приходь). Як багато нових звуків! Я просто не знаю, як їх намалювати!

— Зате я знаю! — вигукнув Тегумай. — Я знаю! Хвилинку уваги, Теффі, і на сьогодні вистачить. Ми вже знаємо, як малювати ше-уа. Затримка лише за лас. Ла-ла-ла , — проказував він, помахуючи акулячим зубом.

— На кінці — гадюка, що сичить, а перед нею рот коропа — ас-ас-ас. Нам треба лише л-л-л , — сказала Теффі.

— Я знаю, але нам треба придумати це л-л-л, бо ми з тобою — перші на світі люди, які за це беруться, Теффімай!