Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок - Молдавські народні казки

Покликали Фет-Фрумоса до царівни, щоб вона йому подякувала, і думаєте – казці кінець? Та ні!

Пригостивши його, побачила царська донька, як горять очі в юнака, як він світиться добротою, і її серце защеміло від любовного болю, на обличчі з’явилась посмішка, вони сподобались один одному. Старий цар побачив, як донька захопилася пекарем, що готова була віддати йому царську корону, і він непомітно подав знак своїй охороні, щоб вивели Фет-Фрумоса, і ті схопили його, повели у двір і змішали із землею. Боляче було дивитися на це Фрумоасі-Фрумоаселор, біль стискав їй серце, вона лила сльози, вбита горем. А слуги викинули пошматоване тіло Фет-Фрумоса за ворота. Вона зупинилась неподалік, а потім покрокувала стежкою до молодого лісу. Присіла там, щоб якось розрадити себе, і побачила на траві двох мурашок, які з труднощами тягли зернятко, більше за них в десятки разів. Одна мураха тягла зернятко, а інша підпихала, але тій, що тягла, не сподобалася допомога іншої, і перша накинулася на неї і перегризла її навпіл, залишивши висихати на сонці. Перша ж мураха скільки не силилася не могла навіть зрушити зернятко з місця. Сіла мураха і стала споглядати: що робити? Товариш, хоча й потягне інколи не туди, але все ж якась допомога; потиху вони тягли зернятко, але не стояли на місці. Довго мураха щось мудрувала, потім покинула зернятко і кудись поповзла, та через якийсь час повернулася з травинкою в роті. Склавши мурашині половинки докупи, провела травинкою по місцю розлому, і відразу підскочила мертва мураха, ціла і неушкоджена, неначе нічого й не було. Схопили вони зернятко і потягли далі, смикаючи його в різні боки.

Заворожено дивилась на них дівчина. Спочатку дивувалась, а потім, побачивши, як ожила мураха, зрозуміла, що їй треба робити. Але як? Де їй знайти цілющу траву? А мурахи поступово зникали з очей.

Наздогнавши і відшукавши в траві мурах, дівчина нахилилась і впіймала мураху, яку оживив товариш. Розірвала навпіл і поклала біля зернятка. Друга мураха, побачивши, яка біда знову звалилася на неї, полишила зерня і знову побігла шукати цілющу траву. Фрумоаса-Фрумоаселор не зводила з неї очей. Повзла мураха від травинки до травинки, доки не знайшла потрібну. Корінь у неї був невеликий, стебло низеньке, та й сама травинка непримітна. Відкусила мураха травинку і заспішила до свого товариша. І чудо знову відбулося – мураха ожила. Знову вони вхопилися за зернятко і покотили його.

Зраділа Фрумоаса-Фрумоаселор і вирвала з корінням цілющу траву, повернулась до тіла нещасного Фет-Фрумоса й почала водити нею по тілу. Шматки тіла юнака зросталися. Щастю дівчини не було меж. Так мудра дівчина відродила юнака до життя цілющою травою. І став він ще прекраснішим і бажанішим. Підвівся юнак, озирнувся навкруги й сказав:

– Як я довго спав!

– Спав би ти вічним сном, дорогий, якби я тебе не оживила.

І знову вони закохано дивилися один на одного, довго розмовляли, аж доки не згадали, що їх може помітити старий цар, і невідомо, що він ще вигадає, щоб знищити Фет-Фрумоса.

– Давай втечемо звідси, – сказав юнак.

– Яким чином?

– На батькових орлах.

– Але як це зробити? Вони можуть переносити будь-яку ношу, але не людей.

Почав Фет-Фрумос думати-гадати, але нічого не зміг придумати. А прекрасна царівна згадала:

– Чула я якось розмову в палаці, що орлиний шлях може пройти тільки кінь баби Жгивери з трьома кобилами. Стара відьма примушує хлопців пасти своїх кобил, котрі кожні три дні приносять трьох лошат. Вони швидко ростуть, мужніють, стають скакунами на очах. І немає на світі кращих коней, ніж ці. І їм під силу цей складний шлях.

Але важко добути такого коня: відьма дає дуже складні завдання. Скільки хоробрих юнаків ходили до неї, але не повертались. Сила і вміння коней у розпорядженні старої. Ці таємниці вона ховає у хворій і немічній шкапі, від якої можна щось дізнатися, давши їй замість сіна і вівса гарячі вуглини. Розповівши це, дівчина розпрощалася в надії зустрітися і залишилась чекати, а Фет-Фрумос вирушив у дорогу і все йшов полями квітучими, лісами дрімучими, долинами з джерельною водою.

Чи довго йшов він, чи коротко, але дійшов до великого дерева, на вершині якого виднілось гніздо. В цьому гнізді було дві пташки, і так вони кричали, неначе хотіли перевернути білий світ. Озирнувся навколо Фет-Фрумос і побачив гадюку, котра лізла до пташиного гнізда. Пташенята, примостившись на краю гнізда, вже не кричали, а жалібно пищали: пі-і… пі-і… пі-і…