Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок - Молдавські народні казки

– Доброго.

– Чому ти зустрічаєш моє сходження на небо гіркими сльозами?

– Ох, найсвітліше Сонце, як мені не плакати, адже я не можу знайти хрещених для сина, які б обдарували мою дитину і дали їй ім’я.

– Чи не хочеш ти взяти мене хрещеною матір’ю?

– А чим ти зможеш обдарувати мого сина?

– Золотом, що на мені, і красою світла.

– Хай буде по-твоєму, – сказав чоловік, і повів Сонце в будинок. Там де воно ступало – яскраво все освічувало, а де проходило – все навколо золотило. Наблизилось сонце до колиски дитини, провело пучком променів по його обличчю, розбудило; після взяло на руки, ніжно доторкнулось вустами, і як належить, за звичаєм, викупало його не у воді, а в своїх променях, теплих і ніжних, потім віддало його батькам:

– Візьміть вашого сина Фет-Фрумоса, хай росте сильним і здоровим на радість батькам.

Уклонились чоловік і жінка Сонцю, подякували, як уміли, за таку радість. Воно ж, попрощавшись з ними, знову помандрувало з одного кінця землі в інший. А чоловік з жінкою стали жити-поживати в своєму позолоченому будинку.

Фет-Фрумос ріс сильним і привабливим, батьки раділи з того і були щасливими. Прийшов час і син почав ходити на полювання, спочатку неподалік від дому, а потім все далі. Одного разу він повернувся з полювання з гарною здобиччю. Батько йому й каже:

– Синку дорогий, дозволяю тобі обійти хоч весь білий світ вздовж і впоперек, тільки не переступай змієву межу.

– Чому, батьку?

– Всі, хто переступив його межу, назад не повернулись.

З того часу Фет-Фрумос обходив змієве царство, і не тому, що він був боягузом, а щоб не засмучувати своїх батьків. А одного разу він вирішив піти на полювання за межі своєї держави. Йшов-йшов і трапився йому на приціл заєць. Джжик! – полетіла в нього одна стріла, – джжик! – друга слідом. Зашкутильгав заєць на одну лапку – ось-ось схопить його хлопець, але кульгавий заєць знай собі перевалюється з боку на бік, та так біжить, що пилюка стовпом піднімається. Фет-Фрумос – за ним, заєць все глибше в ліс. Опам’ятався Фет-Фрумос в самому серці змієвого царства. А заєць зник. На лісовій галявині, між дерев, стояв прекрасний палац, від якого не можна було відвести очей. Наблизився Фет-Фрумос і бачить: вікна, двері відкриті, а навколо – жодної живої душі – і не видно і не чутно. Зайшов він до палацу і відразу відчув приємний запах смаженого м’яса, різних смачних страв. В іншій кімнаті були заставлені столи різними стравами і напоями. Фет-Фрумосу, який був голодним, як вовк, ще більше захотілося їсти. Але без дозволу він не наважився сісти до столу. Тоді він крикнув:

– Гей, люди! Хто тут господар, покажись!

Крикнув так тричі, але ніхто не озвався. «Якщо так, – розмірковував він, – сяду я за стіл. Чому бути, того не минути, а голодним залишатися – не гоже». Поїв він все, чого забажав, вже зібрався вставати з-за столу, чує: туп! туп! туп! – хтось наближається. Фет-Фрумос тільки хотів повернутися, як побачив перед собою страшне чудовисько. Як глянув на нього хлопець, зіщулився від страху.

– З чийого дозволу ти тут пируєш? – заволало чудовисько.

– А в кого ж мені було запитати дозволу, коли навколо ні душі.

– І тобі, телепню, заманулось їсти мої страви?!

– Я не думав, що це великий гріх, пообідати голодному, коли так багато їжі.

– Виходь, будемо битися!

– Як?

– Як захочеш.

Розвернувся Фет-Фрумос, замахнувся мечем, щоб знищити змія одним ударом, а удар прийшовся в порожнечу, аж хлопцеві ледве руку не вивернуло. А чудовисько тільки посміхається – меч його не зачіпає і проходить крізь нього, неначе крізь тінь. Тоді Фет-Фрумос схопив шаблю, покрутив багато разів над головою, щоб відсікти змієві голову, але дарма: і шабля проходить через тіло чудовиська, як крізь дим. Фет-Фрумос намагається знищити змія, а той посміхається і дратує його:

– Гей, безголовий, ти, мабуть, з тих, хто хоче осліпити сліпого.

Дратує його чудовисько ще й ображає «водовозом з відрами-решетами». Фет-Фрумос землю готовий гризти від образи і злості.

– Ха-ха-ха, хоробрий витязю, великі твої старання, та мала буде винагорода: б’єшся ти не з дурником, як ти, а з самим драконом цього царства.

І зрозумів Фет-Фрумос, що не перемогти йому змія і дарма він тратить сили. Відійшов він вбік, щоб відпочити, а змій – хмара-хмарою, як насупився, та як вдарив ногою по землі, стала нога відразу великою і товстою, одні тільки пальці – як пагорби.

– Охох-ох, проклятий змію, – здивувався Фет-Фрумос, – ну й гора замість ноги у тебе виросла!