Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Чарівний дзвіночок - Молдавські народні казки

– Нею тебе й розтопчу.

У Фет-Фрумоса від страху волосся піднялося.

Труснув змій правим плечем, зробив коло правою рукою – і став таким сильним, що міг стягнути всі хмари небесні в одну.

– Ох-ох-ох, змію, ну й ручища в тебе!

– Я схоплю тебе цією рукою, зімну, як мамалигу.

Хлопець злякано подивився на змія, а той затрясся, і голова виросла аж до неба.

– Гей, ну й виросла в тебе голова!..

– З’їм тебе нею. – І він підняв ногу, щоб розчавити хлопця. Фет-Фрумос витягнув кинджал і – раз! – замахнувся, але кинджал зачепив ногу змія й розлетівся на друзки, неначе об залізну гору вдарився.

– Я розчавлю тебе ногою, зімну своєю рукою і з’їм своїми гострими зубами.

Фет-Фрумос відступився, змій також зробив крок назад і каже:

– Якщо хочеш врятуватися і піти з мого царства живим, приведи мені Фрумоасу-Фрумоаселор, доньку царства садів, і тільки тоді я тебе відпущу, ще й отримаєш від мене винагороду.

І вирішив Фет-Фрумос вирушити на пошуки, щоб врятуватися від страшного чудовиська.

– А де ж її шукати?

– Йди на південь.

Пішов хлопець. Йшов він йшов на південь: за зірками на небі, по сонцю, доки одного дня не дійшов до вітряка.

У тих місцях дмухав страшний вітер, і вітряк крутився так швидко, що крил не було видно. Біля млина він побачив мірошника, який насипав борошно в мішки, зігнувшись над ними.

– Доброго дня, мірошнику!

– Вітаю, юначе!

Привітали вони один одного і присіли на призьбу відпочити.

– Кому ти борошно мелеш?

– Мелю, дорогий мій, Фрумоасі-Фрумоаселор із царства садів.

– Правду кажеш? – підскочив, неначе вжалений, Фет-Фрумос.

– Що це з тобою?

– Я туди прямую.

– У те царство?! Побійся, хлопче, слів своїх і кроків, які ти робиш: щоб дійти до тих місць, треба пройти царство глибинне, скелями всіяне, царство гір, царство морів і ще багато тридев’ятих царств, де не зустрінеш ні людини, ні птаха не побачиш. Не вистачить одного людського життя, щоб туди дійти!

– А як потрапить туди борошно, яке ти мелеш?

– Прилітають два величезні орли, хапають мішки і несуться швидше блискавки в царство садів.

Подивувався тому Фет-Фрумос і відразу подумав, що звідси він і потрапить в царство садів. Попросився допомагати старому мірошнику насипати борошно в мішки, зав’язувати їх. А старий радий такому помічникові. Тільки встиг Фет-Фрумос винести два мішки з борошном у двір, як побачив: два величезних орли, спустившись з небес, схопили по мішку в кігті і полетіли на південь. Довго проводжав їх поглядом Фет-Фрумос, затулившись рукою від сонця.

Як надійшов час прилітати орлам наступного разу, Фет-Фрумос заліз в один з мішків. Старий був присліпуватим і нічого не помітив, зав’язав мішки і виніс їх в умовне місце. Ось і орли знижуватись стали, вхопили кігтями мішки і… – шш! шш! шшш! – відірвались від землі і полетіли на південь, в царство садів.

Зі свого мішка Фет-Фрумос чув тільки, як шелестіли крила орлів і завивав вітер. Через якийсь час один з орлів, тримаючись з останніх сил, простогнав:

– Ой, брате, ось-ось не втримаю мішок.

– Тримай його міцно, ми летимо над морем-океаном.

– Немає сил моїх, ноги дрижать, кігті розтискаються.

– Що з тобою трапилось, ти ж ніколи не скаржився на свої сили.

– Не знаю, що в цьому мішку, але він важчий, ніж звичайно. От-от не втримаю.

– Якщо так, протримайся ще трохи, а потім полетимо стрілою вгору і випустимо мішки. Я підхоплю твій, а ти – мій.

Так і зробили, як домовились. Піднялись стрілою вгору, випустили мішки і кинулись їх ловити. Так робили вони кілька разів і долетіли до царства садів з великим запізненням. Борошно в царстві закінчилось, печі охололи, і настав голод. Щойно орли спустилися, одразу затопили печі, стали місити тісто, і пекарі в одному мішку знайшли Фет-Фрумоса. Треба було все робити швидко, і вони змусили його рубати дрова, носити воду. Цього разу хліб був не смачний і рум’яний, а кольору попелу. Фет-Фрумоса примусили здирати з корит залишки тіста. Замісив він тісто із залишків на кориті, поставив до печі і випікся пухкий та рум’яний коровай, що серце раділо. Понесли пекарі свій хліб у палац, але були осоромлені і вигнані, тому, що хліб був не смачним, його не можна було їсти. Тоді Фрумоасі-Фрумоаселор піднесли на рушнику хліб, випечений Фет-Фрумосом. Вона так зраділа цьому хлібові, і не тому, що була голодною, а тому, що такий хліб у них не випікався навіть на великі свята.

– Пекар хто?

– Слуга.

– Ведіть його до мене.