Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

Дівчинка вийшла на балкон і уважно оглянула все довкола. Кота не було видно.

Марина повернулася на кухню. Там Домовик з Коловершею жваво гомоніли поміж собою.

— І не кажи, — гарячкував перший. — Раніше нам, домовикам, було набагато веселіше. Ми мешкали в хаті, а в дворі жили дворовики. Завжди можна було з кимось перекинутися бодай словом. А зараз… Якщо домовика з покинутої сільської хати люди можуть забрати в місто, то куди подітися бідному дворовикові? От і розповзаються вони по інших світах. А люди не розуміють, що це для них погано — вони ж захисту позбавляються!

— Так, — підтакувала Коловерша. — Правду кажеш!

Цієї миті з кватирки на підлогу діловито зістрибнув кіт.

— Привіт вельмишановному панству! — сказав він таким голосом, ніби й не ходив нікуди.

— Де тебе носило? — напосілася на нього Маринка.

— Довго розповідати, — відказав Кір. — Тільки водички дайте — дуже вже пити хочеться.

Кіт пив так жадібно і довго, що Маринка навіть злякалася, аби не луснув його живіт. Але якось минулося. Кіт утамував спрагу і стрибнув у крісло.

— Я став жертвою нерозмінної гривні, — повідомив він звідтіля. — Так би мовити — ex abrupto…

— Екс-чого? — не зрозуміла Марина.

— Ой, я й забув, що нині латини в школі не вчать! — вибачився Кір. — Ex abrupto — це «зненацька, раптом»…

І Кір почав розповідати.

— Щойно за вами зачинилися двері, вирішив і я трохи прогулятися та подумати на дозвіллі. А ще — прислухатися до деяких своїх відчуттів.

Тож гуляю я собі, аж глип: повз мене проходить якийсь хлопчак. Звичайний собі хлопчак, без будь-якої схильності до магічних наук, але навіть за два кроки було відчутно, що той бідолаха геть схиблений на книжках про магію. А книжки ті, ще раз нагадаю вам усім, мають стільки ж спільного із магією, як я — з амурським тигром.

Але попри те запала хлопцеві в душу технологія виготовлення нерозмінної гривні. Оскільки актуальність цього артефакту вже втрачена понад сто років тому, я дозволю собі нагадати всім, що таке нерозмінна гривня. І взагалі, що таке нерозмінна грошова одиниця. Це така одиниця, яка, хоч скільки нею розраховуйся, завжди повертається до твоєї кишені.

Книга, з якої цей хлопчак довідався, як зробити нерозмінну гривню, була написана не надто гарним знавцем. Але головну умову там було вказано правильно — присутність чорного кота. Ось хлопчик і прихопив мене. Я був настільки зайнятий своїми думками, що навіть не встиг відразу зреагувати.

Ситуацію ускладнювало ще й те, що хлопчак весь час ніс мене на руках, і я не мав можливості вдарити хвостом ні по землі, ні по підлозі, ні по іншому якомусь твердому предмету. Єдине, по чому можна було вдарити, була дубова голова цього хлопчака, проте для магії вона не підходила.

І подався він на перехрестя чотирьох доріг продати мене там рівно опівдні. Хлопчак виявився неабияким ентузіастом і за інерцією поніс мене на одне перехрестя далі.

Можливо, іншого разу я б лише посміявся над наївністю хлопчика. Але тоді мені було не до сміху. Я намагався вислизнути з його обіймів і прохав відпустити мене, проте хлопчак і не думав цього робити. Я кричав з усієї сили, ні, навіть не кричав — я горланив! Зрештою, я так допік тому бідоласі, що він згоден був продати мене за гривню. Але, на моє щастя, повз нього проходили хлопці-студенти, і замість гривні хлопчак отримав по шиї, аби не мучив бідну тварину. А я скористався нагодою і втік. Проте був настільки змучений та виснажений, що на трансгресію вже просто не вистачало сил. Довелося добиратися своїм ходом. А це не найшвидший спосіб пересування.

Дякую за увагу.

Зо дві хвилини слухачі заходилися сміхом аж до кольок у животі.

— Це ж треба до такого додуматися — карбувати нерозмінну гривню влітку, а не в ніч проти Різдва! — аж заходився Домовик. — Такого я ще не чув!

— А де він срібну гривню дістав би, якщо зараз вона зовсім не срібна? — реготала Коловерша.

— Вам «ги-ги», а в мене й досі боки болять, — ображено зауважив Кір.

— Вибач, — сказав Домовик, витираючи сльози, що рясно стікали по його старечих щоках.

Маринка не дуже розуміла, що саме так розсмішило Домовика та Коловершу. Але вона втямила одне — нерозмінну гривню не так-то й легко виготовити.

Кіт ще довго не міг заспокоїтися. Звертаючись до Маринки, він вигукнув: