Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

Маринка прийшла зі школи і здалеку, немов вправний метальник молота, закинула свою сумку на ліжко.

— Скінчилися муки, скінчилися страждання — почалися канікули! — голосно проспівала вона.

Кіт, який перебрався спати з підвіконня на крісло, зиркнув на дівчинку одним оком, проте одразу ж заплющив його. Невидимий Домовик чимось гримнув на кухні і теж нічого не сказав.

Маринці навіть образливо стало: у людини така втіха, а ніхто й порадіти з нею не хоче!

Знічев’я вона увімкнула телевізор. Йшли «Новини». Розповідали про страшну авіакатастрофу, що сталася десь на іншій частині земної кулі: триста п’ятдесят чотири особи загинуло.

Задзвонив телефон. Маринка вимкнула телевізор, зняла слухавку і почула мамин голос. Якусь хвилину вона притакувала й усміхалася, тоді натисла на важіль і застрибала з радощів.

— Ура! Сьогодні ми їдемо на дачу до тітоньки Віри і дядька Володі! Два дні я буду тільки те й робити, що вилежуватися на піску і купатися!

— Погана ідея, — невдоволено буркнув Кіт.

— Чому? — здивувалася Маринка.

— Тому що поруч з тобою не буде ні мене, ні Домовика. А без нас тебе багато хто образити може, — ухильно зауважив Кіт.

— Ой, кому я там потрібна, щоб мене ображати! — безтурботно відмахнулася Маринка.

Кіт не став заперечувати. Хіба що зауважив:

— Хоча б атем візьми із собою.

На кухні Домовик невдоволено, як здалося дівчинці, гримнув покришкою від сковороди.

«І чого вони все зляться і хвилюються за мене?» — подумала Маринка. Проте допитуватися було ніколи. Треба було збиратися на дачу.

На дачу Маринка з мамою виїхали пізно увечері. Маринка дрімала на задньому сидінні. Чомусь вона, коли їхала в темряві з мамою в машині, завжди дрімала. Їй навіть не заважало радіо, яке тихо бубоніло про чергові новини: сомалійські пірати захопили торговельне судно; один літак зазнав аварії у Піренеях, інший врізався в житловий будинок, і кількість жертв ще невідома…

І чи це наснилося їй, чи згадалося — вона й сама не могла зрозуміти. Мабуть, усе-таки згадалося… Так, зринуло у пам’яті давнє відвідування звіринцю з мамою.

І зачарована в лисицю істота, яка подумки молила Маринку про допомогу. Дівчинці навіть соромно стало: як вона могла забути ці смутні очі?

Маринка почала пригадувати уроки Кота, але так і не змогла вирішити, як називалася ця істота до свого перетворення на лисицю. І від того було ще гірше. Дівчинка заспокоювала свою совість тим, що кіт ще не розповів їй, як можна знімати чари. Вона якось запитала про це, але той ухильно відповів: «Це процес творчий і вимагає певних навичок та досвіду. Тобі поки що рано цим займатися…»

Усю суботу Марина засмагала і купалася, але думки про загадкову істоту зі звіринця не полишали її.

Дорослі були зайняті своїми розмовами. Час від часу до неї долинали уривки нудних фраз:

— Оподаткування… інспектор… звітність…

А в голові дівчинки відлунювали слова кота: «Це процес творчий і вимагає певних навичок та досвіду». І без нього, виходить, зробити нічого не можна.

…Під час вечері у Маринки виникла смілива думка. Вона навіть сама злякалася її і крадькома глянула на маму. Але та весело сперечалася про щось з тіткою Вірою і не звертала уваги на дочку.

Маринка ночувала в окремій кімнаті з балконом на другому поверсі. Дівчинка тихо лежала в ліжку і нетерпляче чекала, коли дорослі заснуть. Вичікуючи, вона вирішувала: що краще — полетіти чи трансгресувати. Після довгих роздумів вирішила, що друге все ж краще.

Коли на першому поверсі запала тиша, Маринка безшумно вдяглася, сунула атем у кишеню шортів і прошепотіла собі під ніс: «Леле, що це я роблю?» І… трансгресувала до звіринця.

Правду кажучи, у звіринці їй стало моторошно. Десь у вольєрах безшумно вовтузилися вовки, підвивали гієни, здалеку долинув невдоволений рик амурського тигра. Єдине, що тішило, — це те, що маленька відьма досить вдало перемістилася в просторі — виникла просто перед кліткою з лисицями. Інакше довелося б довго розгулювати у темряві під зажерливими поглядами хижаків.

Зачарована в лисицю істота не спала. Вона пильно дивилася на Маринку крізь ґрати. Дівчинка спрямувала свою магічну енергію на замок вольєра. Атемом вирішила не користуватися — надто вже кволим видався їй замок: ще розлетиться разом із вольєром.

Дверцята клітки тихо відхилилися. Лисиці злякано зіщулилися по кутках. «Її» лисиця нечутною ходою вийшла назовні. Маринка знову спрямувала енергію на той злощасний замок. Він дзенькнув, замикаючи дверцята, і все стихло.