Харлан Кобен - Додому

— Є ще дещо, — промовила Ема.

— Що?

Ема ніяково глянула на Міккі.

— Що? — перепитав Майрон.

Міккі жестом показав Емі говорить далі. Ема зітхнула і потягнулася до сумочки. Вона витягла маленький прозорий пластиковий пакет, схожий на ті, в яких ви проносите своє туалетне причандалля повз Адміністрацію транспортної безпеки.

— Ось.

Ема простягла пакет Майрону. Він підняв його, роздивляючись. Там була зубна щітка й пасма довгого волосся. Він поклав пакет і трохи зачекав.

— Це?…

— Я взяла зубну щітку у ванній кімнаті Патріка, — сказала дівчина, кивнувши. — Потім я прокралася в коридор і витягла волосся з гребінця Франчески.

Майрон нічого не сказав. Він просто не зводив очей з пакета.

Міккі підвівся. Ема зробила те саме.

— Ми подумали, що тобі це може згодитись, якщо схочеш зробити ДНК-тест і таке інше, — підсумував Міккі.

Ми сиділи у фермерському будинку.

Нас було двоє, Гладкий Ґанді та я. Зорра стояв на варті біля вхідних дверей. На передньому дворі з ним стояли супутники Гладкого Ґанді — двоє чоловіків, яких Майрон після своїх відвідин назвав «гравцями», і ще один хлопець, мабуть, неповнолітній.

— Ваш друг Зорро… — почав Гладкий Ґанді.

— Зорра.

— Перепрошую?

— Його звати Зорра, а не Зорро.

— Без образ.

Я далі дивився на нього.

— Я зробив нам чаю, — сказав Гладкий Ґанді.

Я його й не торкнувся. Натомість я думав про молодого хлопця, який, мабуть, був неповнолітнім. У кіно часто можна почути, як лихочинці кажуть, що «це лише бізнес». Я, наприклад, рідко в це вірю. Хороші чи погані, а ви схильні прагнути того, що вас цікавить. Наприклад, більшість наркоторговців самі вживають свій товар. Працівники порноіндустрії, яких я зустрічав, мають схильність до того самого. Ті, хто займається рекетом під приводом захисту, застосовуючи насилля, рідко мають відразу до травмування інших або вигляду крові. Насправді вони переважно насолоджуються цим.

До речі, я без іронії подивився на свою власну роль у цій історії.

Що я хочу сказати? Гладкий Ґанді може стверджувати, що для нього це — справа бізнесу і його прибутків, але я мало вірю в таке. Цікаво, чи має він якесь особисте огидне пояснення, чому обрав саме цю сферу діяльності.

І цікаво, чи слід мені щось із тим вдіяти.

— Я не можу віддати вам вашого родича, — зізнався Гладкий Ґанді, — тому що його в мене немає.

— Це — велика невдача, — сказав я.

Він не дивився мені в очі. Це добре. Він боявся Зорри. Він боявся мене. Як раніше казав Гладкий Ґанді, він не хотів провести решту життя озираючись. Ось чому я вірю у величезну й нерозмірну відплату. Вона змушує вашого наступного ворога подумати двічі.

— Де він? — запитав я.

— Я не знаю. У мене його ніколи не було.

— Але у вас був Патрік Мур.

— Був, так. Але все не так, як ви собі думаєте.

Він нахилився і взяв свою чашку з чаєм.

— Скільки Патрік Мур на вас працював? — запитав я.

— У тому-то й річ, — відповів Гладкий Ґанді, відсьорбнувши з чашки. — Він ніколи не працював.

— Поясніть, будь ласка, — я закинув ногу на ногу.

— Ви вбили моїх людей, — сказав він. — Трьох.

— Ви досі чекаєте зізнання?

— Ні, я розповідаю історію. Починаю з початку.

Я відхилився й кивнув, заохочуючи його розказувати далі. Гладкий Ґанді не тримав чашку за тонесеньке вушко. Він ніжно обхопив її обома руками, ніби захищав поранену пташку.

— Ви ніколи не питали, чому мої люди підійшли до Патріка Мура, чи не так?

— Не було часу питати, — сказав я.

— Можливо. А може, ви занадто гостро відреагували.

— Або, може, вони.

— Справедливо, друже. Справедливо. Але ми відхиляємося від теми. Я розповім вам, що сталося. А тоді ви вирішите, що буде далі, згода?

Я кивнув.

— Отож, цей хлопець, Патрік Мур, він з’явився в нашому районі. Ви тямите у цих речах, чи не так, містере Локвуд? Територіальні суперечки.

— Далі.

— Тож, мої хлопці почули про це. Можливо, ви маєте рацію. Можливо, вони були занадто брутальні. Не знаю. Мене там не було. Але то була їхня робота. Я навчився цього на вулиці, інколи краще бути грубим. Реагувати гостро.

Я почув відлуння власного самовиправдання. Це нітрохи мене не засмутило.

— Вони оточили Патріка Мура. Припускаю, вони хотіли показати на його прикладі, що буде. Тоді з’явилися ви. Ви діяли так, ніби захищали його. Проте скажіть мені, містере Локвуд, що зробив Патрік Мур?

— Він утік, — відповів я.

— Саме так, мій друже. Він утік. Усі розбіглися. Включно з Ґартом.