Харлан Кобен - Додому

— Франческа намагалася завадити, — уточнив Міккі.

— Як завадити?

— Вона його захищала, — сказала Ема. — Гадаю, це зрозуміло.

— То коли ми порушували питання про те, що сталося…

— Чи навіть згадували ім’я Ріса…

— Вона втручалась і розчулено плакала та обіймала його, — сказав Міккі. — Тобто здавалося, що з Патріком усе гаразд, а от із його сестрою — ні.

— Ну, я так це не називала б, — утрутилась Ема. — Її брат повернувся через десять років. Гадаю, було б дивно, якби Франческа не поводилася так емоційно.

— Так, мабуть, — погодився Міккі, проте без особливого ентузіазму.

— Ми пробували знову заговорити про викрадення, коли вона пішла з Кларком.

— Стривайте, — сказав Майрон, — Кларком Болдвіном? Братом Ріса?

— Так.

— Він був там?

— Він прийшов по Франческу, — відповів Міккі.

— Вони разом навчаються в Колумбійському, — сказала Ема. — Він відвозив її назад до студмістечка.

Майрон промовчав.

— Це дуже важливо? — запитала Ема.

— Не знаю, — Майрон трохи поміркував. — Це дивно, і все. Може, я не знаю, як ви думаєте, у них є романтичні стосунки?

— Ні, — Міккі закотив очі так, як це вміє робити тільки підліток.

— Чому ти такий упевнений?

— Ці старигани… — сказала Ема Міккі, похитавши головою. — Не вміють розпізнавати геїв.

— Кларк — гей?

— Так. І хіба не однаково, якби вони мали романтичні стосунки? Їм же було по десять років, коли все це трапилося?

У Майроновій голові наче вертілася невиразна думка, але він ще не міг збагнути, що саме то було. Він повернувся до теми, яку обговорювали.

— То після того як пішла Франческа, ви знову намагалися порушити тему викрадення?

— Так, але Патрік зовсім замовк.

— Повністю заткнувся.

— Невдовзі після того ми пішли.

Майрон на мить розслабився.

— А як він говорив?

— Як говорив?

— Ми знайшли його в Лондоні, — пояснив Майрон. — Ми уявлення не маємо, скільки він там пробув. Ви помітили щось у його акценті?

— Гарне запитання, — сказала Ема. — Загалом він говорив з американським акцентом, однак… — вона повернулася до Міккі. Той кивнув.

— У нього дійсно було щось таке, — пояснив Міккі. — Не збагну, що саме. Він не говорив так, ніби виріс тут. Але водночас він і не говорив так, ніби виріс в Англії.

Майрон намагався це осмислити, але так нічого й не придумав. Він спробував зайти з іншого боку.

— То що ви робили весь час?

— Їли піцу, — сказала Ема.

— Дивилися фільм, — додав Міккі.

— Грали у відеоігри.

— Розмовляли.

— О, Патрік сказав, що в нього є дівчина, — повідомила Ема. — Але не звідси.

— Дівчина? — спитав Майрон.

— Так, сказав це, потім одразу ж почав «здавати назад». Він сказав це, не знаю, як малий, який трохи хизується.

— Знаєш, — роз’яснив Міккі, — схоже, коли новенький приїжджає до міста й розповідає, що в нього є дівчина в Канаді чи щось таке.

— Не зрозумій нас хибно, — сказала Ема. — Він доволі милий. Усі хлопці говорять про такі речі. Це просто… Не знаю. Здавалося таким нормальним.

Міккі кивнув.

— Дякую, народ. Це дійсно допомогло, — промовив Майрон.

— О, ми ще не закінчили, — сказала Ема.

Майрон подивився на них.

— Я встановив на його комп’ютер клавіатурного шпигуна, — сповістив Міккі.

— Тобто…

— Тобто ми побачимо все, що він друкує на ньому. В електронних листах, соціальних мережах, будь-де.

— Овва! — вигукнув Майрон. — І хто за ним стежитиме?

— Ложка.

Ложка — це ще один близький друг Міккі — якщо досі вважати Ему лише «подругою» — і, як раніше називали (або, дідько його знає, може, й досі називають), зануда, заучка чи ботан. Ложка також був по-дурному сміливим.

— Як у нього справи?

— Він знову ходить, — усміхнувся Міккі.

— І знову всіх дістає, — додала Ема. — Так чи так, він дасть нам знати, якщо випливе щось важливе.

Майрон не знав, що на це сказати. Йому не подобалося, що підлітки перетинають саме цю етичну межу, але в нього не було настрою читати їм нотації про приватність, тим паче, а це важливіше, втратити можливий шанс дізнатися правду. Це складна справа. Патрік може не бути Патріком. У Патріка може бути ключ, який дасть змогу знайти іншого зниклого хлопця. Проте, чи шпигування за підлітком є виправданим? Чи це взагалі законно?

Якби ви були людиною, котра точно знала б, що тут робити, якби ви змогли беззастережно вирішити, шпигувати чи не шпигувати без докорів сумління і вагань, Майрон запідозрив би, що з вами щось не так.

Життя не лише чорно-біле.