Харлан Кобен - Додому

— Нам треба поговорити, — сказав Гладкий Ґанді.

— Гаразд, — відповів я.

— Ви не проти, якщо я називатиму вас Уїн? — розвів він руками.

— Проти.

На його обличчі все ще була усмішка. В моїх руках усе ще був пістолет. Він глянув на Зорру.

— Вона має бути присутньою під час розмови?

— Ти кого назвав «вона»? — вихопилось у Зорри.

— Що?

— Для тебе, красунчику, Зорра схожий на жінку?

— Е-е… — На це не може бути вдалої відповіді.

Я здійняв руку. Зорра трохи заспокоївся, так би мовити.

— Ви обоє можете розслабитися, — промовив Гладкий Ґанді. — Якби я хотів, щоб ви померли, ви б уже були мертвими.

— Неправильно, — сказав я.

— Перепрошую?

— Ви блефуєте, — відповів я.

Гладкий Ґанді досі всміхався, але я помітив, що усмішка затремтіла.

— Ви знаєте, хто я, — почав я. — Це потребувало небагато зусиль із вашого боку. Мабуть, один з ваших людей стежив за аеропортом, а інший — за дорогою. Моє припущення: це той бородатий чоловік у «Пежо».

— Зорра знав це! — сказав Зорра. — Ти мав дозволити мені…

Я його знову зупинив, піднісши руку.

— Ви стежите за нами, — вів далі я, — але це не означає, що у вас є достатньо професійний снайпер, який влучив би у нас із такої відстані. Тут є двоє моїх людей. Якби ви когось виставили, вони це знали б. Інші ваші люди всередині. Троє, якщо точно. У жодного немає далекобійної зброї, націленої на нас. Ми б це помітили.

Усмішка ще більше затремтіла.

— Здається, ви дуже впевнений у собі, містере Локвуд.

— Я можу помилятися, — знизав я плечима. — Але шанси на те, що у вас заховано досить вогнепальної зброї, щоб прибрати одразу нас чотирьох до того, як ви помрете, є мізерними.

— Ви відповідаєте своїй репутації, містере Локвуд, — повільно заплескав у долоні Гладкий Ґанді.

Репутація. Розумієте, що я мав на увазі під заохоченням, підсиленням та роздмухуванням?

— Я сказав би, що це все зайшло в глухий кут, — мовив Гладкий Ґанді, — але ми обидва бувалі чоловіки. Я вийшов сюди, щоби поговорити. Я вийшов сюди, щоб ми могли домовитися й закінчити цю справу.

— Мені нема ніякого діла до вас, — сказав я. — Мені байдуже до вашого бізнесу.

Звісно, його бізнес передбачав насильство й жорстке ставлення до підлітків. Зорра скривився так, ніби показував, що йому, мабуть, є таки до цього діло.

— Я прийшов по Ріса, — сповістив я йому.

— Це ви вбили трьох моїх людей, — усмішка зникла з лиця Гладкого Ґанді.

Тепер моя черга посміхатися. Я тягнув час, відвертаючи його увагу. Я хочу, щоб Зорра про всяк випадок перевірив будинок і периметр.

— А також ви пробили діру в моїй стіні.

— Ви чекаєте на зізнання? — запитав я.

— Ні, — відповів Гладкий Ґанді.

— А як щодо помсти?

— І це ні, — сказав він занадто швидко. — Ви хочете забрати Ріса Болдвіна. Я розумію. Він ваш родич. Але є дещо, чого хочу я.

Немає причин питати, чого саме. Він сам мені розповість.

— Я хочу повернути своє життя, — сказав Гладкий Ґанді. — У поліції нічого немає на мене. Патрік Мур повернувся до Штатів. Він не прийде, щоб давати свідчення. Майрон Болітар може стверджувати, що бачив, як я вдарив його ножем, але, зрештою, там було темно. Я міг би також твердити, що то був самозахист. Хтось, очевидно, на нас напав. Діра в стіні це підтвердить. Ніхто з моїх людей не заговорить. Усі файли й докази закриті в хмарі.

— У поліції немає нічого, — погодився я. — Але не думаю, що поліція — це ваша найбільша проблема, чи не так?

— Моя найбільша проблема, — сказав Гладкий Ґанді, — це ви.

Я знову вишкірився.

— Не хочу провести решту життя, чекаючи, що ви постукаєте в мої двері, містере Локвуд. Чи можу я бути з вами чесним наразі?

— Спробуйте, — сказав я.

— Я не знав точно, але коли «Ромапротилаціо» влаштували змагання, що ж, після всього, що ми дізналися про вас, ми усвідомили, що це буде ризиковано. Саме тоді я зрозумів. Я зрозумів, що мені випаде зійтися з вами сам на сам, щоб ми могли покласти край цій справі раз і назавжди. Ми думали — я просто кажу чесно — зібрати групу людей і спробувати вас убити.

— Але передумали.

— Так.

— Тому що я помітив би ваших хлопців. І я привів би більше людей. Вбив би ваших хлопців і вас. І навіть якби ви зі своєю групою якось контролювали ситуацію…

Зорра аж задихнувся й гучно розсміявся.

— Контролювати Зорру?

— Ми говоримо гіпотетично, — запевнив я його. Тоді знов обернувся до Гладкого Ґанді. — Навіть якби вам вдалося якось нас убити, ви знаєте, що цим не скінчилося б. Майрон би вас вистежив.