Харлан Кобен - Додому

Колись давно Зорра ледь не вбив Майрона цим лезом.

— Ми знаємо це завдяки тепловізору? — запитав я.

— Тому самому, який Зорра використовував у Лондоні, красунчику, — сказав той глибоким баритоном. — Це буде занадто легко. Як ви кажете? Як насіння лузгати. Ти розбазарюєш здібності такого легендарного професіонала, як Зорра.

Повернувшись до трансвестита, я оглянув його з голови до ніг.

— Проблеми, красунчику? — запитав Зорра.

— Персикова спідниця з оранжевими туфлями-човниками?

— Зорра може впоратися з завданням.

— Радий, що Зорра так вважає.

Зорра повернув голову назад до будинку. При цьому його перука залишилася нерухомою.

— Чого ми чекаємо, красунчику?

Я не вірю в інтуїцію, і відчувати щось — це не зовсім правильно. Проте я не відкидаю цілковито того, що відчуваю.

— Це видається занадто легким.

— А, — сказав Зорра, — занюхав пастку.

— Занюхав пастку?

— Англійська — це друга мова Зорри.

Ми обернулися до будинку.

— У нас одна мета, — сказав я.

— Твій родич, так?

— Так, — я обдумував різні версії. — Якби ти був Гладким Ґанді, ти тримав би Ріса тут?

— Можливо, — відповів він. — Або, може, Зорра заховав би його, і якби лихий хлопець на кшталт Уїна прийшов по мене, я міг би контролювати ситуацію.

— Саме так, — мовив я.

Ми зустрілися багато років тому, коли Зорра був по той бік барикад, заклятим ворогом. Урешті я вирішив зберегти Зоррі життя. Сам не знаю, чому. Може, інтуїція? Тепер Зорра вважає, що він навіки в боргу переді мною. Есперанса порівнювала цю ситуацію зі сценарієм у професійному реслінгу, коли поганий боєць виявляє доброту до хорошого, стає добрим і улюбленцем фанатів.

Я обмірковував різні варіанти, коли двері будинку відчинились. Я не рухався. Я не вихопив пістолет. Я стояв і чекав, доки хтось не з’явиться у дверях. Минуло п’ять секунд. Відтак десять.

А тоді звідти вийшов Гладкий Ґанді.

Ми з Зоррою стояли за кущами. Гладкий Ґанді обернувся в напрямку до нас, усміхнувся й помахав рукою.

— Він знає, що ми тут, — сказав Зорра.

Зорра — майстер очевидних спостережень.

Гладкий Ґанді спокійно рушив до нас. Зорра подивився на мене. Я похитав головою. Як уже зазначалося, Гладкий Ґанді точно знав, де ми. Я на мить замислився. Ми обережно наближались, але це безлюдна дорога. Якщо Гладкий Ґанді виставив своїх людей, — зрозуміло, що він саме так і вчинив, вони бачили б, як ми повертаємо на цю дорогу.

Побачивши мене, Гладкий Ґанді знову помахав.

— Вітаю, містере Локвуд. Ласкаво прошу!

— Він знає твоє ім’я, — нахилився до мене Зорра.

— Твоє тренування в «Моссад» справді вражає.

— Зорра нічого не пропускає.

Гладкий Ґанді міг дізнатися, хто я, сотнями різних шляхів. Він міг застосувати якісь складні хакерські схеми, але сумніваюся, що це було б необхідно. Він знав ім’я Майрона. Ми з Майроном бізнес-партнери й найкращі друзі. Він також знав про Ріса, Патріка та викрадення. Він міг пошукати зовсім трохи й дізнатися про мої особисті зв’язки.

Або, що ймовірніше, йому міг сказати Ріс.

Так чи інакше, тепер ми тут.

Зорра повільно відхилив обшивку підбора.

— Який наш план, красунчику?

Я перевірив на мобільному, чи двоє інших наших хлопців досі стоять по периметру. Вони там. Ніхто їх не прибрав. Гладкий Ґанді неквапливо йшов до нас. Він повернувся обличчям до сонця і вишкірився.

— Зачекаємо і подивимось, — сказав я.

Я витягнув зброю — «Дезерт Іґл» калібру 50 АЕ. Побачивши її, Гладкий Ґанді зупинився. Він видавався засмученим.

— Немає потреби в цьому, містере Локвуд.

Я «занюхав» пастку, чи не так? Чи знав він, що італійці спробують вистежити його через гру? Він їм дозволив? Очевидно. Багато хто гадає, що в таких речах я не помиляюся, що я такий небезпечний професіонал, що навіть сама смерть обминає мене. Зізнаюся, що я роблю все, щоб заохочувати, підсилювати й роздмухувати таку мою репутацію. Я хочу, щоб мене боялися. Хочу, щоб ви зіщулювалися щоразу, як заходжу в кімнату, бо не знаєте, що я далі можу зробити. Проте я не настільки наївний, аби самому вірити в те, що про мене пишуть, якщо хочете знати. Неважливо, наскільки ви є професіоналом, бо снайпер може вас прибрати.

Як сказав колись один з моїх ворогів: «Ти знаєш свою справу, Уїне, але ти не куленепробивний».

Я намагався бути обачним, але завдання на кшталт цього потребують певної стрімкості. Ніхто не стежив за нами в аеропорту, це я знаю. Проте Гладкий Ґанді знав, що ми тут.