Харлан Кобен - Додому

Нагорі з’явилася Франческа.

— Ми саме збиралися переглянути фільм, — сказала вона. — Можна нам щось подивитися на замовлення?

Всі погляди спрямувалися на Ненсі Мур.

— Авжеж, — вичавила із себе Ненсі Мур розгублено. — Розважайтеся.

Майрон не залишився.

Такими були чіткі вказівки, дані Міккі та Емою. Довірити це їм. Не ошиватися внизу. Не псувати атмосферу своєю дорослою присутністю. Не викликати ні в кого підозр. Якщо є запитання, поставити їх до того, як вони зайдуть. Тоді піти.

Він так і вчинив.

Коли він сів у машину, задзвонив телефон. Майрон не впізнав номер.

— Алло?

— Це Еліс Мервош, — сказала жінка без передмови, — знайома П.Т.

— Судово-медичний експерт?

— Судовий антрополог, який спеціалізується на судово-медичній реконструкції обличчя, так, — її тон був настільки нейтральним, наскільки це можливо без електронних перешкод. — Ви хотіли дізнатися, чи Патрік Мур, який з’явився сьогодні на «Сі-Ен-Ен», — це той самий Патрік Мур, який зник десять років тому. Правильно?

— Так.

— Я щойно одержала відео сьогоднішнього інтерв’ю. Тоді я пошукала в Інтернеті інформацію про викрадення, щоб мати фотографії шестирічного Патріка. Врешті-решт, я знайшла світлини з віковими змінами Патріка, виконані цим агентством. Де ви?

— Зараз?

— Так.

— Алпайн, Нью-Джерсі.

— Ви знаєте, де розташований наш офіс у Мангеттені? — запитала вона.

— Так.

— Дорога забере приблизно годину. До цього часу я матиму результати.

Еліс Мервош вимкнулася, не дочекавшись його відповіді. Майрон глянув на годинник. Восьма тридцять вечора. Якщо доктор Мервош не проти працювати допізна, то Майрон теж. Він знав, що головна лабораторія ФБР розташована у Вірджинії, але підозрював, що така робота потребує комп’ютерів і, мабуть, програмного забезпечення. В Мангеттені, головний офіс ФБР розмістився на двадцять третьому поверсі приміщення на Федерал-Плаза, 26.

Майрон знайшов місце для парковки на Рід-стрит, а тоді попрямував на північ до штабу ФБР. Проминувши Дуейн-стрит, він згадав один кумедний фактик. Аптеки Дуейн-Рід, які переважали в Нью-Йорку, дістали назву через те, що перший склад був між Дуейн і Рід-стрит.

Час від часу в голову заходять дивні думки.

Еліс Мервош привітала його міцним рукостисканням.

— Давайте ми одразу з цим розберемося? — сказала вона.

— Розберемося з чим?

— Моїм фанатизмом. Мені дуже, дуже, дуже сподобався документальний фільм про вашу травму. Дуже.

— Е-е… дякую.

— Серйозно, дістатися так високо, так близько до вершини, і враз бути знищеним отак, залишитися ні з чим…

Її голос затих.

— Однак, я тут, — розвів Майрон руки, усміхнувшись.

— Але чи справді з вами все гаразд? — запитала вона.

— Я можу віджатися десять разів на одній руці, якщо хочете.

— Справді?

— Ні. Може, раз.

Пані Мервош похитала головою.

— Вибачте, я поводжуся непрофесійно. Просто… мені так стало вас шкода після того документального фільму, знаєте?

— Саме те почуття, на яке я сподівався.

Вона трохи зашарілася.

— Даруйте за те, як я одягнена. Я саме грала в теніс, коли зателефонував П.Т.

Доктор Мервош була вбрана в такий старомодний спортивний костюм, що Майрон ледь не взявся шукати етикетку «Філа». Вона була білявкою і мала на голові пов’язку. В цілому вона скидалася на Бйорн Борг на початку вісімдесятих.

— Не переймайтеся, — сказав Майрон. — Дякую за те, що робите це так пізно.

— Ви хочете довгого пояснення чи тільки мій висновок?

— Висновок, будь ласка.

— Неостаточний.

— О, — мовив Майрон, — то ваш висновок у тому, що ви просто не знаєте?

— Якщо відповідати на запитання «Чи підліток із сьогоднішнього інтерв’ю на «Сі-Ен-Ен» — це той самий Патрік Мур, якого викрали десять років тому?», вибачте, я не можу бути впевнена. Чи можу пояснити?

— Поясніть, будь ласка.

— Переважно моя робота — судово-медична реконструкція обличчя — стосується розпізнавання рештків. Ви знаєте це, так?

— Так.

— Це не точна наука. Ми сподіваємося, що наша робота може наштовхнути на якусь зачіпку чи думку, але наші результати можуть і спотворити багато чого, — скривилась Еліс Мервош. — Тут спекотно?

— Трохи.

— Ви не проти, якщо я зніму куртку?

— Авжеж, ні.

— Не хочу, щоб ви подумали, ніби я фліртую з вами абощо.

— Не хвилюйтеся за це.

— У мене серйозний хлопець.

— А я заручений.

— Справді? — її обличчя посвітлішало. — О, я така щаслива за вас. Тобто після всього, що ви пережили.