Харлан Кобен - Додому

Так само вчинив і Собачий Нашийник.

Хай йому чорт!

Майрон бігав прудко, але, коли розвернувся, відчув, як колінний суглоб скувало через стару травму. Напевно, він задовго сидів у літаку та машині. Слід було краще розім’ятися під час прогулянки.

Тим часом хлопець помчав швидко, мов заєць. Майрон підозрював, що йому доводилося багато бігати. Він міг би і поспівчувати, але нізащо не можна втрачати цю зачіпку.

Він не міг дозволити Собачому Нашийнику відірватися від нього.

Якби Собачий Нашийник відбіг далеко, натрапив на людей та ознаки цивілізації, він був би в безпеці від усього, що Майрон хотів з ним… гм… зробити. Він також міг покликати на допомогу. В таких районах правопорядок охоронявся по-особливому.

І знову ж таки чи хотів би злодій, який намагався напасти на чоловіка у парку, привертати до себе увагу?

Це не мало значення. Майрон теж вибіг на стежку, але хлопець уже був добряче попереду і, здається, все більше відривався. Якщо Майрон його проґавить, це буде ще одна втрачена можливість. Зв’язок з тим, що вчора бачив Уїн — з Патріком та Рісом, — був, м’яко кажучи, примарним. Якщо хлопець утече, це може бути кінець.

Собачий Нашийник повернув біля вуличного ліхтаря і зник з очей. Прокляття! Жодних шансів, подумав Майрон. Жодних шансів його спіймати.

А тоді Собачий Нашийник гепнувся.

Його ноги підлетіли догори, а тіло розтягнулося на землі. Хтось зробив найпростіше в світі.

Хтось виставив ногу, через яку він перечепився.

Уїн.

Собачий Нашийник розтягнувся на животі. Майрон повернув до них. Уїн зміряв його швидким поглядом, перше ніж заховатися в тінь. Майрон підбіг, присів і притиснув хлопця до землі. Він перевернув його на спину. Собачий Нашийник затулив обличчя руками, чекаючи на удар.

— Будь ласка… — пролунав жалібний голос хлопця.

— Я не битиму тебе, — сказав Майрон. — Просто заспокойся. Все буде гаразд.

За кілька секунд хлопчина опустив руки. В його очах були сльози.

— Обіцяю, — сказав Майрон. — Я не скривджу тебе, добре?

Юнак кивнув крізь сльози, але було помітно, що він не повірив жодному слову. Майрон ризикнув відпустити його і допоміг сісти.

— Почнімо спочатку, — сказав Майрон. — Ти знаєш хлопця, який втік учора, того, через кого була бійка?

— Той інший американець, — сказав Собачий Нашийник, — він ваш друг?

— Яке це має значення?

— Він убив усіх трьох так легко, ніби вийшов прогулятися. Просто безтурботно порізав їх.

— Ти знав тих хлопців? — спитав Майрон. Він вирішив зайти з іншого боку.

— Авжеж. Теренс, Метт і Пітер. Вони частенько лупцювали мене, всі троє. Якщо я мав у кишені фунт, вони хотіли, щоб я віддав їм два, — відповів Собачий Нашийник, глянувши на Майрона. — Якщо ви якось до цього причетні, я потисну вам руку.

— Не причетний.

— Ви просто шукаєте хлопця, якого вони ображали?

— Так?

— Навіщо?

— Це довга історія. Його треба врятувати.

Собачий Нашийник насумрився.

— Ти його знаєш чи ні?

— Так, — відповів Собачий Нашийник. — Звісно, знаю.

— Ти можеш повести мене до нього?

У його очах знову з’явилася обережність.

— Ви все ще маєте п’ятсот фунтів?

— Маю.

— Дайте мені їх зараз.

— Як я можу знати, що ти знову не втечеш?

— Бо я бачив, що зробив ваш друг. Ви вб’єте мене, якщо я втечу.

Майрон хотів сказати йому, що це не так, але, мабуть, не зашкодить, якщо він буде наляканий. Собачий Нашийник простягнув руку. Майрон дав йому п’ятсот фунтів. Хлопець запхав гроші в черевик.

— Ви нікому не скажете, що дали мені їх?

— Ні.

— Тоді ходімо. Я відведу вас до нього.

Коли вони застрибнули в потяг на станції Ґоспел-Оук, Майрон намагався розговорити хлопця. Всю першу частину подорожі той просидів, запхнувши у вуха навушники та ввімкнувши музику так гучно, що й Майрону було добре чути текст якоїсь жінконенависницької пісні, яку він слухав.

Майрон подумав, чи телефон досі приймає сигнал від Уїна. Коли вони пересіли в інший потяг на станції Гайбері-енд-Айлінґтон, хлопець вимкнув музику й запитав:

— Як вас звати?

— Майрон. А тебе?

— Майрон…?

— Майрон Болітар.

— А ви непогано б’єтеся. Жбурнули Декса, як вологу серветку.

— Дякую, — відповів Майрон, не знаючи, що на це сказати.

— А ви з якої саме частини Америки? — пролунало цікаве запитання.

— Нью-Джерсі.

— Ви здоровенний мужик. Грали в регбі?

— Ні. Я… я грав у баскетбол у школі. А ти?

— Школа… Аякже, — сказав хлопець саркастично. — А де ви навчалися?