Харлан Кобен - Додому

Чи зараз вони мають вигляд такий самий, як і цей юнак?

— Так, — сказав Майрон, намагаючись приховати смуток, — я готовий.

— Ідіть за мною.

Собачий Нашийник підіймався на пагорб до алеї між двома ставками. Чоловік не знав, чи повинен встигати за ним та йти поряд, чи може триматися трохи позаду хлопця. Майрон припускав, що йому десь від вісімнадцяти до двадцяти років, тож він іще доволі молодий і можна називати його хлопцем. Собачий Нашийник квапливо йшов уперед, отож Майрон вирішив іти трохи позаду.

Він ще досі не заговорив про гроші. Це дещо бентежило Майрона. Він оглядав місцевість. Вони й далі сходили на пагорб у бік густіших кущів. Там було менше людей. Майрон знову глянув на Собачий Нашийник. Минаючи чоловіка в камуфляжних штанах, Майрон побачив, як хлопець легко, майже непомітно йому кивнув.

Ой-ой!

Майрон захотів якось сповістити Уїна.

— Це хто? — запитав Майрон.

— Га?

— Той хлопець, якому ти щойно кивнув. Хлопець у камуфляжних штанах.

— Не розумію, про що ви, — відповів хлопчина, а потім додав: — Ви американець.

— Так.

Хлопець зайшов за кущ. Тепер їх ніхто не бачив. На землі Майрон помітив використаний презерватив.

— То що ви полюбляєте? — запитав Собачий Нашийник.

— Розмови.

— Що?

Майрон був чималеньким чоловіком, шість футів чотири дюйми [5] 1 дюйм = 2,54 см. на зріст, колишня зірка баскетболу в університеті. Коли він іще був гравцем, то важив 215 фунтів [6] 1 фунт = 0,45 кг. . Відтоді він ще зо десять фунтів набрав. Він став так, щоб Собачий Нашийник не зміг утекти. Майрон не знав, чи застосує силу, щоб зупинити його, але й полегшити йому завдання він також не хотів.

— Ти був там учора, — сказав Майрон.

— Га?

— Коли трапився той… той випадок. Ти бачив це.

— Хто ви… Чекайте, ви коп?

— Ні.

— Тоді чого б це американець…? — Хлопчина стишив голос і широко розплющив очі. — Знаєте, я нічого не бачив.

Майрон подумав, чи Уїн тоді щось говорив, чи Собачий Нашийник міг дійти висновку, що один американець убив трьох людей, а інший шукає свідка.

— Мені байдуже, — сказав Майрон. — Я шукаю хлопця, який там був. Він утік.

Собачий Нашийник глянув на нього скептично.

— Слухай, я тут не для того, щоб зашкодити тобі чи комусь іншому.

Майрон намагався показати Собачому Нашийнику, що йому можна довіряти, але на відміну від старомодної вуличної повії, цей хлопець ніколи таких людей не знав. У його світі люди були або кривдниками, або жертвами.

— Скидайте штани, — сказав Собачий Нашийник.

— Що?

— Ми ж тут для цього, чи не так?

— Ні, послухай, я заплачу. Я дам багато грошей.

Це змусило його зупинитися.

— За що?

— Ти знаєш хлопця, який втік?

— Якщо й так?

— Я дам п’ятсот фунтів, якщо ти приведеш мене до нього.

Його погляд забігав знов.

— П’ятсот?

— Так.

— У вас є стільки з собою?

Ой-ой. Але обізвався грибом — лізь у…

— Так, є.

— Тоді, можливо, є і більше.

Як за командою з-за куща з’явилися двоє чоловіків. Одним з них був хлопець у камуфляжних штанах, якого Майрон помітив раніше. Інший, здоровенний бандюга з чолом кроманьйонця та ручищами, мов свинячі окісти, був так щільно обтягнутий чорною футболкою, як кровоточива рана — пов’язкою.

Гевал жував тютюн, як корова ремигав, і хрускотів суглобами, — поводився, як і належало справжньому бандюзі в такій ситуації.

— Ти віддаси нам усі гроші, — сказав чоловік у камуфляжних штанях. — Або Декс тебе відгамселить, і тоді ми їх просто заберемо.

— Ти що, справді хрустиш суглобами? — глянув на Декса Майрон.

— Що?

— Тобто ти такий серйозний, я зрозумів. Але хрустіти суглобами? Це вже занадто.

Це спантеличило Декса. Він насупився. Майрон знав цей тип людей. Забіяка в барах, який міряється силою лише з меншими за нього і ніколи не б’ється з кимось управним.

Декс наблизився до Майрона.

— А ти типу розумака?

— А скільки є типів?

— О так, так, так! — сказав Декс, потираючи руки. — Це точно мені дуже-дуже сподобається!

— Тільки не вбивай його, Дексе.

Декс посміхнувся, вишкіривши свої маленькі гострі зуби, як океанський хижак, що кружляє навколо рибки гупі. Нічого було чекати. Майрон з’єднав докупи пальці у формі списа, склав долоню пригорщею і різко вдарив Декса прямо по горлянці. Удар був стрімкий, наче стріла.

Декс обіруч ухопився за шию, залишившись повністю незахищеним. У Майрона не було настрою завдавати йому серйозної шкоди.

Він швидко зробив підніжку, збивши його на землю. Майрон обернувся до чоловіка у камуфляжних штанах, але той вирішив не чекати. Можливо, побачив, як легко повалилася додолу гора м’язів, або знав, що вчора сталося з двома іншими членами «камуфляжного братства» з вини Уїна. Він побіг геть.