Харлан Кобен - Додому

— Тсс, зачекайте секундочку, гаразд? Ті кляті італійці думають, що вони нас побили.

Кремезний індієць повернувся до них спиною. Всі погляди зосередилися на центральному моніторі, який висів на дальній стіні. Майрон припустив, що то був рейтинг переможців якоїсь гри. На першому місці був «РОМАПРОТИЛАЦІО». На другому — «ГЛАДКИЙҐАНДІ47». Третє місце посів «ЖЕРЕБЕЦЬ12». Ого, помрій, ігровий фанатику. В інших командах були гравці «ЗАЙВИЙШАНС», «ГІГАНТ-ВЕЙДЕР» (напевно, друг «ЖЕРЕБЦЯ12») та «МАТУСИН-СИНОЧОК» (яка чесність, нарешті свідомий геймер).

Кремезний індієць повільно підняв руку, як диригент перед початком концерту. Він глянув на худорлявого темношкірого чоловіка, який сидів за клавіатурою.

— Зараз! — сказав кремезний індієць, опускаючи руку.

Худий темношкірий чоловік натиснув клавішу.

Якусь мить наче нічого не сталось. А тоді рейтинг змінився, і на першому місці опинилось ім’я «ГЛАДКИЙҐАНДІ47».

Чоловіки у кімнаті схвально загукали та дали один одному «п’ять». Це перейшло в плескання по спині та обійми. Майрон і Собачий Нашийник стояли собі там, аж поки святкування стихло. Інші три чоловіки повернулися до своїх комп’ютерних терміналів. Майрон бачив відблиск екранів у їхніх окулярах. Великий монітор у центрі, на якому висвічувався рейтинг, вимкнувся. Після цього кремезний індієць повернувся до Майрона.

— Ласкаво прошу.

Майрон зиркнув на Собачий Нашийник. Хлопець стояв заціпенілий.

Назвати того індійця кремезним було політкоректно. Він був огрядним з обвислими складками шкіри й таким пузом, ніби проковтнув кулю для боулінгу. Його футболка не обтягувала талію і звисала майже як спідниця. Жир із шиї плавно переходив у чисто виголену голову, надаючи їй трапецеїдальної форми. У нього були невеликі вуса, окуляри в дротяній оправі та усміх, який здавався оманливо лагідним.

— Ласкаво прошу, Майроне Болітар, у наші скромні офіси.

— Радий тут бути, Гладкий Ґанді, — сказав Майрон.

Це його втішило.

— А, так, так. Ви бачили рейтинг?

— Бачив.

Він розвів руки, його трицепси гойдалися й без вітру. — Хіба прізвисько мені не личить?

— Як шкарпетка ідеального розміру, — сказав Майрон, хоч уявлення не мав, що то означало.

Гладкий Ґанді перевів погляд на Собачий Нашийник. Хлопчина так знітився, що Майрону закортіло затулити його собою.

— Ви не запитаєте, звідки я знаю ваше ім’я? — поцікавився Гладкий Ґанді.

— Хлопець запитав це в поїзді, — відповів Майрон. — Так само він розпитував, звідки я і де я вчився. Припускаю, ви підслуховували.

— Ми справді підслуховували.

Гладкий Ґанді знову блаженно вишкірився, але тепер — якщо це не плід його уяви — Майрон помітив, що усмішка дещо зів’яла.

— Думаєте, тільки ви можете використовувати телефон як пристрій для підслуховування?

Майрон не відповів.

Гладкий Ґанді клацнув пальцями. На великому екрані з’явилася мапа. На ній всюди блимали сині цятки.

— Усі мої працівники носять такі телефони. Ми їх можемо використовувати для підслуховування, визначення розташування, виклику. Ми можемо весь час стежити за всіма нашими працівниками, — сказав він, показуючи на сині точки на екрані. — Коли в одному з наших мобільних додатків підбирається пара — скажімо, один з наших клієнтів хоче хирлявого білого хлопця у собачому нашийнику з шипами…

Хлопець аж затрусився.

— …ми знаємо, де такий працівник, і можемо організувати зустріч у будь-який час. Ми можемо навіть підслуховувати, якщо забажаємо. Ми можемо дізнатися, чи існує якась небезпека. Або… — сказав він з хижою посмішкою, — ми бачимо, якщо нас дурять.

Хлопчина потягнувся до черевика, вийняв п’ятсот фунтів і простягнув Гладкому Ґанді. Той їх не взяв. Юнак поклав гроші на стіл, а тоді ковзнув за спину Майрона. Майрон не заперечував.

Гладкий Ґанді повернувся до мапи. Він знову розвів руки. Інші чоловіки в приміщенні щось друкували, не підводячи голови.

— Це наш мозковий центр.

«Мозковий центр», — подумав Майрон. Цьому чоловікові бракує лише гладити лисого кота. Він говорив як лиходій з фільмів про Бонда.

Потім глянув через плече на Майрона.

— Знаєте, чому я не боюся вам це все розповідати?

— Моє обличчя викликає довіру? Це мені стало в пригоді сьогодні.

— Ні, — відповів Гладкий Ґанді, обернувшись знову до Майрона. — Це тому що ви нічого не зможете вдіяти. Ви помітили охорону. Звісно, можуть навідатися відповідні органи, чи хто там на іншому кінці вашого смартфона. До речі, один з моїх хлопців зараз роз’їжджає навколо з вашим смартфоном. Щоб стало ще веселіше, так?