Камілла Лекберґ - Крижана принцеса

— Я впевнений у цьому. Гадаю, що Андерс розповів їй.

Патрик подумав уголос:

— Імовірно, Вера вбила Алекс не лише тому, що не хотіла, щоб усі дізналися про зґвалтування, а й тому, щоб Андерса не звинуватили у вбивстві Нільса.

Ян задоволено всміхнувся.

— І це комічно з огляду на те, що ніхто не став би порушувати справу, бо відтоді минуло так багато років. До того ж ми тоді були дітьми, та й обставини теж відігравали важливу роль.

Патрик не міг не погодитися з Яном. Якби Алекс прийшла до поліції та розповіла про все, що відбулося, то це не мало б жодних юридичних наслідків. Однак Вера, імовірно, ніколи цього не розуміла й вважала, що Андерс справді ризикує опинитися за ґратами.

— Опісля ви підтримували зв’язок? З Андерсом і Алекс?

— Ні. Алекс майже одразу переїхала, а Андерс із головою поринув у свій власний світ. Звісно, інколи ми бачилися, але вже після того, як Андерс зателефонував мені після вбивства Алекс і накричав, стверджуючи, що це я її вбив. Тоді ми вперше почули один одного за двадцять п’ять років. Звичайно, я сказав йому, що це не так, але він не здавався.

— Ти знав про те, що Алекс думала піти до поліції та розповісти про вбивство Нільса?

— Я дізнався про це лише після її смерті. Андерс розповів мені.

Ян беземоційно пускав кільця диму.

— Що було б, якби ти взнав про це раніше?

— Цього ми ніколи не дізнаємося.

Він обернувся до Патрика й уважно подивився на нього своїми крижаними блакитними очима. Патрика аж дрож пройняв. Цього вони справді не взнають ніколи.

— Але, як кажуть, ніхто не став би порушувати справу. Та я маю зізнатися, що все це дещо погіршило б наші з матір’ю стосунки. — Ян різко змінив тему: — Я чув, що Андерс і Алекс спали разом. Пліткують про красуню та чудовисько. Я сам припускаю, що це стара дружба…

Патрик не відчував жодного співчуття до чоловіка, який сидів поруч. Авжеж, дитиною йому довелося пережити пекло, але це пробуджувало лише краплю співчуття. З нього просочувалися гнів та злість. Патрик негайно запитав:

— Твої батьки загинули за трагічних обставин. Чи знаєш ти щось іще, окрім того, що встановило слідство?

На обличчі Яна промайнула посмішка. Він опустив вікно й викинув недопалок.

— Нещасні випадки трапляються миттєво, чи не так? Падає лампа, загоряються штори. Маленькі обставини, що разом становлять небезпеку. Тільки Бог знає, чому нещастя стаються з тими, хто заслуговує на це.

— Чому ти погодився зустрітися зі мною? Чому розповідаєш усе це?

— Насправді я сам здивований. Я не хотів іти, але допитливість узяла гору, припускаю, саме тому я тут. Мені було цікаво, що ти знаєш і про що здогадуєшся. До того ж усім нам кортить виговоритися бодай комусь про свої злочини чи вчинки. Особливо коли цей «хтось» не може нічого з цим вдіяти. Смерть Нільса залишилася в далекому минулому. Якщо моє слово суперечитиме твоєму, то, боюся, тобі ніхто не повірить.

Ян вийшов з автомобіля, але різко обернувся й притулився до дверей.

— Я вважаю, що злочини інколи виправдовуються. Одного дня я успадкую всі статки Неллі. Якби Нільс був живий, то я сумніваюся, що вони б дісталися мені.

Ян попрощався з Патриком, притуливши два пальці до лоба, а опісля зачинив дверцята й попростував до свого автомобіля. Патрик усміхнувся. Вочевидь, Ян не знав ані про зв’язок Джулії з Неллі, ані про те, яку роль Джулія відігрáє того дня, коли заповіт набере чинності. Беззаперечно, Бог сам вирішує, хто на що заслуговує.

Він сидів на своєму маленькому балконі й насолоджувався теплим бризом, що пестив його зморшкувате обличчя. Яскраві промені сонця лікували його хворе й втомлене роками тіло. Ейлерт почувався радісно та безтурботно. Щодня він ходив на роботу на рибний ринок, де допомагав продавати улов, який вивантажували з катерів.

Тут людей похилого віку ніхто не позбавляв права бути корисними. Сам Ейлерт відчував, що тут його більше поважають і цінують, ніж будь-де в іншому місці. Повільно, але впевнено в цьому маленькому містечку в нього почали з’являтися нові друзі. Звісно, з мовою йому спочатку було непросто, але згодом Ейлерт помітив, що в нього чудово вдається навіть із жестами та хорошим ставленням, і незабаром його словниковий запас збільшився. Маленька чарка або дві після плідної роботи допомагали йому побороти сором’язливість, і Ейлерт сам здивувався тому, як швидко почав перетворюватися на говіркого чоловіка.

Він сидів на балконі й дивився на несамовите синє море — такого синього моря він ані разу не бачив у своєму житті — та вперше почувався так близько до раю.