Камілла Лекберґ - Крижана принцеса

— Бідний Патрик.

Вона погладила Патрика по волоссю, і він сприйняв це як сигнал діяти. Він грайливо накинувся на неї та повалив на диван.

Патрик відчув важкість у тілі і те, як тепло від алкоголю повільно стискає його м’язи. Однак Еріка ще запитала не про все. Вона випрямилася й відштовхнула Патрика на його місце.

— Але ти почуваєшся задоволеним? Як щодо зникнення Нільса? Ти дізнався щось про це від Вери?

— Ні, вона стверджує, що нічого про це не знає. Та, на жаль, я їй не вірю. На мою думку, вона мала інші підстави захищати Андерса, а не лише хвилювалася про те, що подумають люди. Я гадаю, що вона знає, що трапилося з Нільсом, і цю таємницю нам треба розкрити в будь-який спосіб. Якщо казати щиро, мене непокоїть те, що ми досі не маємо нічого, окрім власних припущень. Люди просто так не зникають. Він десь є, а також є хтось, хто знає, де саме. Та в будь-якому разі я маю план.

Патрик покроково розповів Еріці про можливий перебіг подій та описав обставини, на яких ґрунтується його ідея. Еріка відчула, що її пробирає холод, попри те, що в кімнаті було тепло. Це неймовірно й імовірно водночас. Вона також зрозуміла, що Патрик ніколи не зможе довести те, про що щойно розповів. Можливо, це й не відіграє важливої ролі. Минуло так багато років. Так багато життів уже було зруйновано, і, здавалося, нікому не хотілося б зруйнувати ще одне.

— Я знаю, що це ніколи нічого не змінить. Водночас я хочу знати просто заради того, щоб угамувати власну цікавість. Я жив цим розслідуванням кілька тижнів і маю його завершити.

— Але що ти робитимеш? Що ти можеш зробити зі свого боку?

Патрик зітхнув.

— Я лише запитаю. Якщо запитати, то тобі завжди можуть відповісти, чи не так?

Еріка уважно на нього подивилася.

— Я не знаю, чи це чудова ідея, але тобі самому вирішувати.

— Так, авжеж. Як щодо того, щоб облишити смерть і насилля й присвятити цей вечір одне одному?

— Чудова ідея.

Патрик знову накинувся на неї, і цього разу ніхто не посмів його зупинити.

Коли він вийшов із будинку, Еріка ще спала. Патрик не наважився її розбудити, тому, тримаючи в руках одяг, тихенько спустився сходами донизу, одягнувся й пішов.

Він відчував не лише зацікавлення, а й певну пересторогу, коли домовлявся про цю зустріч. Єдиною умовою зустрічі було те, що вони побачаться в тихому та непримітному місці. Патрик швидко розв’язав цю проблему. Він прокинувся о сьомій і, їдучи в суцільній ранковій темряві, зустрічав лише поодинокі автомобілі. Патрик повернув перед вивіскою «Ведде» і припаркував автомобіль на стоянці першим. Він зачекав. За десять хвилин під’їхав іще один автомобіль і припаркувався поруч. Незабаром водій відчинив пасажирські дверцята автомобіля Патрика та сів. Патрик ввімкнув обігрівач, аби не закрижаніти.

— Цікаво зустрітися в такому темному безлюдному місці. Запитання — навіщо? — Ян мав дещо стурбований вигляд, але був спокійним. — Я гадав, що розслідування вже закінчено. Ви впіймали вбивцю Алекс, чи не так?

— Так, усе правильно. Але я маю ще декілька запитань, які мене бентежать.

— Які ж?

Обличчя Яна здавалося беземоційним. Патрик задумався, чи не вийде так, що ця зустріч виявиться даремною. Однак зараз потрібно було закінчити почате.

— Ти, напевно, уже чув, що Александру й Андерса зґвалтував твій брат Нільс?

— Так, я чув про це. Жахливо. Особливо шкода матір.

— Хоча для неї це не новина. Вона знала про це.

— Звісно. Вона врегулювала цю ситуацію в єдиний можливий спосіб. І доклала для цього чимало зусиль. Звичайно ж, ім’я родини не можна було заплямовувати. А все інше могло зачекати.

— Якої ти думки про це? Твій брат був педофілом, а мати знала про це й захищала його.

Здавалося, Ян поступово втрачав рівновагу. Він звів брови й за кілька секунд відповів:

— Я розумію матір. Вона діяла в єдиний можливий спосіб. Тоді ж зло вже було вчинене, чи не так?

— Звісно. Питання лише в тому, куди потім подівся Нільс? Ніхто з родини не чув про нього?

— Ми поінформували поліцію, як законослухняні громадяни.

Іронія в словах Яна була такою майстерною, що Патрик ледь помітив її.

— Я гадаю, що він вирішив утекти. Що йому залишалося? Мати вже дізналася про те, ким насправді він був, а працювати в школі він більше не міг. Принаймні мати також це розуміла. Напевно, він кудись поїхав і живе в якійсь теплій країні з легким доступом до маленьких дівчат і хлопчиків.

— Не думаю.

— Чому ж? Ти десь у шафі знайшов справжній скелет?