Камілла Лекберґ - Крижана принцеса

— Але вона не зрозуміла.

Вера посміхнулася.

— Ні, вона не зрозуміла.

Вера випила другу філіжанку кави, тоді як Патрик іще навіть не дійшов до середини першої. Вона відставила філіжанку й зціпила руки на столі.

— Я благала її. Я пояснила їй, що Андерсові буде дуже важко, якщо вона розповість про все, що сталося, але вона подивилася мені у вічі й сказала, що я думаю лише про себе, а не про Андерса. Вона сказала, що Андерсові стане легше, коли все це нарешті стане відомим. Він ніколи не просив нас мовчати, і вона запевняла мене, що ані я, ані Неллі, Карл-Ерік та Бірґіт не думали про них, коли вирішили приховати це, натомість були зацікавлені лише в тому, щоб зберегти нашу репутацію незаплямованою. Ти можеш уявити таке нахабство?

На мить в очах Вери промайнув гнів, який швидко погаснув і замінився байдужим мертвим поглядом. Вона промовила монотонним голосом:

— У мені щось спалахнуло, коли я почула таку нечувану маячню про те, що я не мала права робити того, що зробила лише заради добробуту Андерса. Я майже почула, як щось у мені клацнуло, і почала діяти, навіть не роздумуючи. У сумці я мала снодійне, і коли Алекс вийшла з кухні, я розчинила кілька пігулок у її бокалі із сидром. Вона відкоркувала для мене пляшку вина, і, коли вона повернулася до кухні, я вдавала, наче змирилася з її ідеєю, і запитала, чи ми не можемо випити за нашу дружбу перед тим, як я піду. Алекс подякувала мені, і ми випили. За мить вона заснула на дивані. Я насправді гадки не мала, що робити далі: снодійне мало коротку дію, але мені спало на думку видати все це за самогубство. У мене було недостатньо снодійного, щоб напоїти її ним до смерті, тож єдине, що залишалося, — перерізати їй зап’ястки. Я знала, що багато хто робить це у ванній, тож це здалося мені чудовою ідеєю, яку легко реалізувати.

Голос Вери звучав монотонно. Так, наче вона описувала звичайну подію, а не вбивство.

— Я роздягнула Алекс. Я гадала, що зможу донести її, бо маю добре натреновані руки завдяки багаторічному досвіду роботи прибиральницею, але мені це не вдалося. Натомість я потягнула її до ванни й закинула туди. Потім я порізала їй обидві руки бритвою, яку знайшла в шафці. Після року прибирання в будинку я знала, де що лежить. Я помила весь посуд, з якого пила, вимкнула світло, зачинила двері й поклала запасний ключ на місце.

Патрик був шокований, але опанував себе й спокійно промовив:

— Ти розумієш, що тепер маєш поїхати зі мною? Мені не варто кликати підкріплення, чи не так?

— Ні, не варто. Чи можна мені лише зібрати деякі речі, які я візьму із собою?

Патрик кивнув.

— Так, звісно.

Вона підвелася. У дверях Вера обернулася.

— Звідки я могла знати, що вона при надії? Я звернула увагу на те, що Алекс не пила вина, але гадки не мала, що це через вагітність. Можливо, вона просто не зловживала алкоголем або планувала кудись їхати. Звідки я могла знати? Це ж неможливо було передбачити, правда? — благала Вера.

Патрик лише мовчки кивнув. Згодом він розповість їй, що дитина була не від Андерса, але поки не наважувався порушувати їхню довіру. Вера має ще розповісти свою історію в поліції, а вже потім вони зможуть закрити справу Александри Війкнер. Однак Патрика щось досі бентежило. Інтуїція підказувала йому, що Вера розповіла не про все.

Коли Патрик сів в автомобіль, він дістав копію листа Андерса — його останнє повідомлення світу. Від кожного написаного слова його пронизував сильний біль.

Іронія мого життя завжди мене дивувала. Як я був здатний своїми руками та уявою створювати прекрасне, а всім іншим — бруд та розруху? Тож останнє, що я зробив, — це знищив усі мої картини. Для того, щоб у моєму житті з ’ явилася послідовність. Краще бути послідовним і залишити по собі лайно, аніж постати більш складною особистістю, ніж я є насправді.

Насправді я проста людина. Єдине, чого я коли-небудь волів, — це стерти кілька місяців і подій із мого життя. Гадаю, що це не так уже й багато. Але, напевно, якби я цього заслуговував, то отримав би. Можливо, я вчинив щось жахливе в минулому житті, а в цьому мені довелося заплатити за це. Та, напевно, це не відіграє ніякої ролі. Однак у будь-якому разі було б чудово дізнатися, за що саме мені довелося поплатитися.

Напевно, вам цікаво, чому я саме зараз вирішив закінчити своє життя, яке так довго не мало жодного сенсу. Тож зараз я відповім вам. Чому ми взагалі обираємо якийсь час для того, аби щось зробити? Чи кохав я так сильно Алекс, що моє життя втратило сенс? Це одне з пояснень, яке можна взяти до уваги. Я не знаю, чи зможу бути до кінця чесним. Думка про смерть — це друг, з яким я прожив довге життя, але тільки тепер відчуваю, що готовий до цього. Можливо, саме смерть Алекс дозволила мені відчути цю свободу. Вона завжди була недосяжною, і через це я ніколи не міг пробитися до неї. Її смерть раптом відчинила й для мене ці двері. Я давно вже спакував речі та приготувався, залишилося тільки зробити крок.